Ми з Ніною дружимо з дитинства. І будинки наші поряд стоять, і до школи разом ходили, і заміж вийшли одночасно, і навіть у полоrовому будинку разом лежали. Я тоді наро дила дочку, а Ніна — сина Артура. Ось про цього Артура і йтиме далі мова. Хлопчиком він зростав нормальним. Такий самий, як і всі сільські дітлахи. Коли картоплю копали, коли сіно заготовляли – він із однолітками разом допомагав дорослим. У старших класах допомагав сусідам: дров наколе, і принесе з криниці води. І все робив безплатно. З армії повернувся, також допомогти не відмовлявся. Грошей не просив. Минуло роки чотири, Артур одружився.
Дружину він знайшов у сусідньому селі. Після весілля жити стали у нашому селі. Виділили йому особняк, що залишився з колгоспних часів, на іншому кінці села. Хвилин двадцять до нього пішки йти. Тому сусідського сина я стала рідше бачити, і про його життя розповідала Ніна. Спочатку вона була дуже задоволена. — Серйозним став, відповідальності в ньому побільшало, підробіток собі в райцентрі знайшов, — гордо повідомляла мені вона. Коли у Артура народилася дочка, Ніна була на сьомому небі від щастя. А потім, згодом, я помічала, що моя Нінка стає все сумнішою і задумливішою. – Що в тебе не так? — Запитувала її я.
— Чи не захво ріла? – Нормально все, відмахувалася подруга. Якось Артур прийшов матері дах на лазні оновити. Я прийшла до Нінки у той момент, коли сусідка віддавала синові гроші. Артур, побачивши мене, мигцем привітався і пішов геть. — Що це було? — Запитала я у подруги. Вона розnлакалася та давай розповідати. Що її син за всю свою працю, і з усіх вимагає грошей: і з матері, і з сестри, і з сусідів. Прямо скажемо, я була приголомшена цим одкровенням. Невже Артур не усвідомлює, що діти бачать, як він тягає гроші з матері. Адже виростуть, так само з нього гроші тягтимуть за будь-яку допомогу. Про це він не думає?