Я живу зі своїм хлопцем вже півтора року. Мені 28 років, а йому 33 роки. Ми начебто у відповідному віці для створення сім’ї і народження дітей, але про шлюб і спільне майбутнє мови не йде. Він вже був одружений одного разу і не хоче робити це знову. Він стверджує, що повинен дізнатися мене краще, щоб зрозуміти, чи буду я хорошою господинею… Спочатку я була проти спільного проживання і «тестового режиму», але після того, як зрозуміла, що він не хоче розвивати наші відносини інакше, я погодилася переїхати до нього. Молода людина живе в квартирі, яка дісталася йому від дядька. Це не дуже велика квартира, але для нас двох цілком достатньо. Перед тим як ми з’їхалися, я пояснила свою позицію: «Я згодна прожити з тобою максимум рік, а потім хочу почути твій вибір — якщо ні,
то ми розлучаємося, щоб не втрачати час». Він знехотя, але ніби як погодився. Незабаром він звільнився з роботи за власним бажанням. Я була на його боці і намагалася допомогти йому у важку хвилину, тому вирішила відкласти нашу домовленість до кращих часів. А він забув навіть про це. Він досі не знайшов постійної роботи, тому що багато фірм в нашому місті закрилися в цьому році. Він хоче працювати тільки в своїй галузі і не зацікавлений в підробітку таксистом або кур’єром на стороні. Всі витрати на мені. Я ледве встигаю. Адже на мені і комунальні витрати, Їжа та інші непередбачені витрати теж. Він вважає, що любляча жінка повинна підтримувати і допомагати своєму хлопцеві. Але він навіть мені не чоловік, і не знаю, чи буде їм коли-небудь. Підкажіть як мені бути?