Люба з Віктором приїхали на дачу. Перекусили, відпочили з дороги. – Я мабуть, піду, грядками займуся, – сказала Люба. – А ти можеж траву покосити, глянь, яка поросла. – Добре, зараз тільки каву допʼю та переодягнуся, – відповів чоловік. Люба пішла. Віктор насолодившись останніми ковтками кави, пішов переодягатися. Чоловік зайшов у кімнату, як раптом дещо побачив у вікні. – А це ще що таке? – подумав він. Віктор підійшов ближче до вікна, придивився і застиг від побаченого
– Завтра їдемо на дачу! – Поставила Люба перед фактом чоловіка.
Віктор скривився – цей тиждень відпустки він не так планував розпочати. На рибалку на озерах давно мріяв з’їздити. Дружина це знала,
– Вітя, ну незручно, огірки пішли, Жанна з Толіком нам і так вже два рази з тих вихідних город поливали. Ну не переймайся, там на платних озерах з Толіком і порибалите. Привезеш не окуньків дрібних, а великих коропів, добре?
Віктор згідно кивнув: – Звісно, Люба!
І дружину, і їхню дачу Віктор у принципі любив, але іноді на нього накочувала туга.
Як час летить! Чи давно його Люба була ніжним тоненьким дівчиськом? А тепер, після двох вагітностей, якось непомітно вона перетворилася на таку повненьку, ще звичайно моложаву, але…. Та й сам Віктор вже не той, ехххх!
Йому добре з Любою, діти вже майже дорослі. Але все ж таки, як летить час!
На дачі трава виросла по коліно, знову косити треба! У дерев’яному будинку правда добре, прохолодно, є своя краса в дачі, цього не відібрати.
Віктор підійшов до вікна і не повірив очам. По сусідній ділянці йшла ніби пливла струнка дівчина в купальнику, немов у фантастичному сні! І звідки така тут взялася? Ось вона підійшла до сараю, нахилилася, і… дістала з сараю косарку, завела її і… почала косити газон! Тонкі, але міцні засмаглі руки досить легко справлялися з роботою. Яка симпатична дівчина, а раніше Віктор її тут ніколи не бачив!
– Ти на кого це так задивився, любий? – Віктор навіть здригнувся, не помітив, як дружина підійшла.
– Та ось, дивись, як косить! А ти кажеш, що це тільки чоловіча робота, – ляпнув він перше, що спало на думку, – Що за дівчина, наче у нас тут такої не було?
Люба посміхнулася, оцінивши його погляд по своєму. Все-таки смішні чоловіки! Ось і її Віктор думає, що вона ні косити, ні пиляти не може. Та й нехай думає і сам все і робить.
– То це ж донька господині, Валентини Василівни, Катя, пам’ятаєш вона маленька була? Потім вона довго не їздила, вийшла заміж, дочка у неї народилася. А тепер Катя розлучилася, от до матері на дачу з донькою і приїхала. Доньку Емма звуть.
– А ти звідки знаєш, що Емма? – здивувався Віктор. Ось жінки, і все вони знають!
– Ти сам зрозумієш, Вітя! – засміялася Люба, і Віктор посміхнувся їй, все-таки гарна в нього дружина!
Вранці Вікторові так хотілося виспатися, але десь о сьомій ранку він здригнувся від грубого, несамовитого вигуку…
– Еммммаааа! Ти що там, таке робиш? Ану швидко йди сюди!
– Хто це? – побачивши, що Люба теж прокинулася, з хвилюванням спитав Віктор.
– А це та наймиліша дівчина Катя, що траву косила в купальнику і на яку ти так у вікно задивився, – єхидно посміхнулася чоловіку Люба.
– Скільки ж років цій Еммі, що на неї так сваряться? – Віктор накрив голову подушкою, але вигук повторився.
– Еммо, я що тобі сказала?
– Еммі років чотири, не більше, спи, ще рано, – Люба з головою в ковдру загорнулася, але це було марно. Гучний голос молодої сусідки все одно був чутний.
Вдень на сусідній ділянці з’явилися робітники, які привезли металеві листи для нового паркану. Командний голос тепер був направлений на робітників:
– Куди несеш? Давай швидше, і за що я вам плачу, якщо ніхто не хоче працювати?
– Та вже, від такої будь-який мужик втече, – не витримавши пробурчав Віктор.
– Зате машину водить, траву косить, та й ще багато всього, що ти хотів би, щоб я робила, напевно вміє, – з часткою єхидства відзначила Люба.
– Ось і відпочили!! – обурено прошипів Віктор. – Дякувати богові в мене дружина нормальна.
За кілька днів до Віктора та Люби у гості Жанна з Анатолієм заглянули на чашку чаю.
– А це у вас хто, нова сусідка чи що? – тихо спитав Анатолій, побачивши у вікно, як Катя нахилилася над грядкою з полуницею. Погляд Анатолія видавав його зацікавленість. Добре Жанна та Люба вийшли на веранду і це не бачать.
Віктор на обличчі змінився, згадавши, як Катя репетувала на робітників, що ставили їй новий паркан. Його багата уява тут же намалювала страшну картину, де в головній ролі був він, Віктор. А Катя будь-якої миті могла б на нього насваритися. Бррр, він відчув, як мурашки пробігли по спині і витер холодний піт з чола.
– Вітя, ви з Толіком компот будете? – почувся голос його коханої дружини з веранди. – Холодненький, вам налити?
– Налити, мила, налити, а то спека, сил просто немає, – зрадів Віктор, а сам, понизивши голос, щоб його з веранди не почули, прошепотів Анатолію,
– Ти не дивися, це вона на перший погляд така вся ніжна, усміхається, я спочатку так само, як побачив – зрадів. Ехххх, думаю, тепер і на дачі веселіше буде, у віконце подивився, а там така краля в купальнику пасинкує помідори! Відразу начебто хочеться і огірки йти поливати, і картоплю підгортати! А потім придивився, до неї Толік – нашим дружинам вона не рівня. З нею в тебе тут же настрій зіпсується, поважати себе перестанеш, а без поваги що ти за чоловік? Є такі жінки, їм і чоловік, напевне зовсім не потрібен, зрозумів, Толік?- Віктор зробив багатозначний вираз обличчя та очима показав на веранду.
– Дівчатка, Люба, Жанно, вам допомогти компот принести, так?
– Несемо, Вітю, ми тут трохи заговорилася, – посміюючись відповіла Люба, – ми самі принесемо і компот, і квас, і все інше, кому що хочеться!
– Ось, – Віктор потер долоні і тріумфально подивився на Толіка, – Ось я завжди казав, і що ці актори, та всякі інші старпери багаті на молоденьких одружуються? Щоб з ними так, зневажливо, без поваги жити! А наші то дружини з тобою ще ого-го! Та й ми з тобою, Толік, теж. А що, давай по чарочці, а днями з’їздимо на платні ставки, моя Люба не проти. Карпів привеземо, наші дівчата їх у сметані, та під холодненьку! Еххх, добре на дачі, та з коханою дружиною, та з друзями. Що не кажи, а життя вдалося, та й не старі ми ще. Поживемо ще, насолодимося, як кажуть!
– Любо, Жанно, дівчата наші, йдіть скоріше до своїх чоловіків, ми на вас чекаємо!