Толик прокинувся від якогось гуркоту на кухні, хтось явно перебирав посуд. Але хто це може бути, якщо дружини у Толіка не було, а мати не має ключів від квартири, в яку він недавно переїхав. Спочатку Толіку стало страшно, може це грабiжники. Він набрався сміливості і крикнув: -Гей, хто там на кухні, мамо, це ти? -Ні, це не мама. А твоя дружина. -Як це дружина? У мене немає ніякої дружини! -Я дружина з майбутнього, зараз ні, але через рік я з’явлюся. -Що ти там кажеш, з якого майбутнього? -Ти що, фільми не дивився?
-Ну так таке тільки у фільмах і буває. А як тебе звати? -Ірена. Ну все, годі балакати. Я зараз сніданок приготую та піду. Тільки ти спи. -Ірена, ім’я у тебе таке незвичне, побачити тебе захотілося. -Ім’я може бути, але я простої зовнішності, нічого незвичайного. -Негарна чи що? -Нормальна я, за мною завжди хлопці бігають. І все одно Толік ніяк не міг зрозуміти, як таке можливо. Але розмовляти з цією жінкою було дуже цікаво та приємно, вона одним голосом створювала затишок удома. А потім різко задзвонив телефон під подушкою. То була мама:
-Толіку, я тобі завтрак на столі залишила. -Як це сніданок? Його ж дружина готує зараз. -Толіку, ти що ще не прокинувся? Говорила я тобі, не пий так багато. А ти мені заперечував, що ювілей у друга і все під контролем. Бачу я під якимсь контролем. -А значить здалося … -Так ось, сніданок на столі. А я у вихідні поїхала до подруги в гості, у неї племінниця приїхала, така гарна дівчина. Ось хочу з нею познайомитися, ще ім’я таке цікаве — Ірена. -Що! Мамо, мені теж терміново треба з нею познайомитись. -Толик, мабуть, ти справді ще не відійшов від вчорашньої гулянки. Сиди вдома.