Home Blog Page 15

Я виrнала сина з його ваrітною дружиною. Він на мене обра зився, але на це в мене були дуже серйозні причини

0

Ми з чоловіком розпочинали своє сімейне життя з самого нуля. У нас не було нічого, жодної підтримки та допомоги від батьків чи бабусь із дідусями. Нас вчили так, що якщо вирішили творити сім’ю, то це повністю наша відповідальність. Ми не скаржилися. Ми з чоловіком просто почали багато працювати заради нашого майбутнього. І ось народився син, на той час ми вже встигли переїхати до нашої нової квартири. Син ріс, а ми з чоловіком вирішили, що треба купити йому квартиру. Не хотілося б, щоб наш син після університету тинявся по гуртожитках та орендованих квартирах. Тому знову почали збирати для його кращого майбутнього. Син вступив до університету, коли ми купили другу квартиру. А там уже й до пенсії недалеко. І тут чоловік пропонує мені назбирати на невелику дачу.

Ми вже доглянули гарний город з маленьким будиночком, це для нас було найкращим варіантом, тож ми його купили. Син закінчував своє навчання, все йшло добре. Потім він заявив, що хоче одружитися. Ми з чоловіком були спокійні, а ще горді за себе. Тому що у сина починається його сімейне життя вже у новій квартирі, ми переписали її на сина одразу. Вони прожили з дружиною три роки, у них народилася чудова донька. Вони ніколи не сва рилися з невісткою, і нам із чоловіком дівчинка дуже подобалася. Тому ми так здивувалися, коли син прийшов додому із валізами. Сказав, що вони розлу чилися і щоб не платити аліменти, він просто переписав свою квартиру на колишню дружину. Нас із чоловіком такий стан справ не влаштував. Ми так довго намагалися заради цієї квартири, старалися для сина.

А він просто взяв і все віддав своїй дружині. Але найжа хливіше сталося далі. Син став жити разом із нами, а за півроку привів у будинок дівчину. Сказав, що вона стане його другою дружиною. Спочатку син хотів умовити нас продати дачу і на ці гроші купити йому ще одну квартиру, але ми з чоловіком відмовились. Життя з новою невісткою було просто нестерnним. Вона мені вдома ніяк не допомагала. У результаті син почав просити мене з чоловіком переїхати жити на дачу, щоби наша квартира дісталася їм. Але це вже було за межею. Ми намагалися виростити такого сина, який би сам уже допомагав своїм батькам. А єдине, що син робить – це nлодить дітей та не цінує квартири, не цінує нашу з чоловіком працю. Ми сказали синові те, що казали нам колись наші батьки. Що, коли він зібрався заводити нову сім’ю, то нехай це буде на його повній відповідальності. Нехай з’їжджає зі своєю дружиною з нашої квартири та з нуля створює своє ж

Тома не повірила своїм вухам, коли приїхали батьки чоловіка і сказали, що планують відзначити їхнє весілля у будинку невістки. Вона теpміново зателефонувала матері, але вона була в курсі.

0

Вранці до Томи постукали родичі чоловіка. Дівчина на них не чекала, адже ті не спромоглися навіть зателефонувати перед приїздом… Ну, що вдієш… – Тома, привіт, ми до тебе зі справою! – свекруха обійняла Тому і пройшла у вітальню, за нею і дочка її потопала. Тома швидко сховала листівку до шафки і пройшла до непроханих гостей. – Як тобі? – золовка хвалилася своїм новим телефоном, – позавчора купила. Знаєш скільки коштує? Цілих 35 тисяч! – Маша, годі! – перебила свекруха, – Тома, ми до тебе з пропозицією, – Тома вже тоді відчула недобре, – весілля ми вирішили відзначити у вашій квартирі.

Із твоїми батьками я вже поговорила. Вони не проти. – Тобто ви пропонуєте зіграти весілля тут? – у Томи очі на лоба полізли, – у нашому домі? – Так, організацією займешся ти, але не хвилюйся. Я допоможу. Я навіть списки склала за всіма критеріями. Тобі просто потрібно пройтися всіма пунктами. Я впевнена, що ти не відмовиш. Ти ж знаєш, ми зараз у складній ситуації. Справді, у складній. Свекруха займалася перепродажем одягу із китайських сайтів. Сарафанне радіо послужило для неї чудовою антирекламою, тому вона швидко втратила клієнтів.

Коли свекруха з золовкою пішли, Тома кинулася до телефону. – Мам, ви дали згоду на те, щоб відзначити наше весілля вдома? Ти знала, що свекруха вирішила зробити мене організатором? Як ви на це погодилися, я не зрозумію? – Дочко, ми розуміємо, що у них складні часи. Ну, і таке в житті буває… Що робити? Я впевнена, ти зі своєю роботою впораєшся на відмінно! – Мамо, я ваr ітна! Мені по лі kарях ходити, за Тедом (кошеня) стежити чи своє ж весілля організовувати? Для цього є спеціалісти. Подзвони свекрусі, скажи, що у нас таргани завелися, чи твої родичі проти… не знаю!

Тільки про ваr ітність жодного слова! Я вирішила сюрприз чоловікові влаштувати, навіть іменну листівку замовила. Наречений Томи стрибав від щастя, побачивши напис “Тато, я скоро.” у листівці. Він уже ні про що не думав. Хлопець навіть не помітив, як образилися його батьки, дізнавшись, що батьки дівчини вирішили скинутись їм на весілля у ресторані.

На весілля подарувала молодим квартиру. Мої свати спочатку зраділи, але коли дізналися, що квартира не в новобудові, то навіть образилися

0

Я поїхала на заробітки до Італії 16 років тому, і вже 10 років живу з італійцем. Офіційно ми не розписані, але мешкаємо разом. Маріо дуже подобається їздити зі мною в Україну, і цього разу він також поїхав. У мене є єдина дочка, яка 10 років тому вийшла заміж. На той час я вже дещо заробила, тому на весілля подарувала молодим квартиру. Мої свати спочатку зра діли, але коли дізналися, що квартира не в новобудові, то навіть обра зилися, мовляв, я могла б розстаратися. Але на нову квартиру тоді грошей не вистачало, до того ж я розуміла, що в новобудові потрібно буде ще на ремонт витратитися. А тут квартира обжита, одразу заходь та живи. Особливо бурчав сват на старий ремонт. А я нічого поганого в цьому не бачила.

Тільки у нас люди витрачають шалені гроші на ремонти. В Італії всі живуть у старих будинках чи квартирах, з меблями, які залишили їм ще їхні батьки, і нічого – всі щасливі! Ми з Маріо приїхали наприкінці грудня. На святвечір дочка їхала до свекра, і запросила нас із собою. Ми погодилися, але тепер я дуже шкодую. У гості до сватів я, зрозуміло, прийшла не одна, а з Маріо. Батьки мого зятя замість того, щоб подякувати мені за все, стали мені дорікати, що я думаю тільки про себе і що я нашим дітям мало дала. Маріо хоч і не все розуміє, але основний зміст нашої розмови він уловив, і йому це зовсім не сподобалося. Та й, якщо чесно, мені також. Я хоч стару, але квартиру купила.

А сват за 10 років нічим нашим дітям не допоміг. Щоправда, сваха допомагає моїй дочці з дітьми, але це її обов’язок, вона рідна бабуся. Свата мого дуже хвилює будинок, який я збудувала для себе. У мене справді є хороша, новенька хата, в якій я планую жити, коли повернуся. Адже я не знаю, як складеться моє життя з Маріо, тому й заздалегідь думаю про старість. Сват же вважає, що я повинна впустити в свій будинок дочку із зятем і онуками, що так не робиться, мовляв, діти тісняться у старій квартирі, а мій будинок пустує. Я і свату, і свасі, і дочці, і зятю прямо сказала — нехай на моє майно не посягають. Я дала стільки, скільки вважала за потрібне. А якщо треба більше, то нехай їдуть і самі заробляють. Мені про себе треба думати.

Чоловік зрад жував мені все життя, і одного разу я вирішила добре провчити його, так щоб він у житті не забув

0

Скільки себе пам’ятаю – завжди страж дала у шлюбі від частих зр ад чоловіка. Навіть після 50 років Олег не переставав зве ртати увагу на жінок та дівчат. Якось йшла з сусідкою Лізою додому. Вона розповіла мені, що мій чоловік робить непристойні компліменти. — Пропонує мені разом попаритися в лазні або цілуватися тягне. Надя, я заміжня жінка, він же знає. Якщо продовжить у такому дусі, то я розповім чоловікові. Посо ромився б за живої дружини до інших клеїтися – говорила Ліза. У цю хвилину мені було дуже соро мно. Я вирішила піти до свекрухи, щоб трохи виговоритись. Ганна Павлівна завжди була на моєму боці, завжди підтримувала. — Надя, треба його провчити. Всі чоловіки rуляють, поки в їхньому житті щось не станеться. Ось знаєш, дід і батько Олега гуляли, але потім якась ситуація міняла їх.

Наприклад, мого свекра клюнув туди, ну ти розумієш, півень. Так після цього він на жодну жінку подивитися не міг. – розповідала Ганна Павлівна. — Де я в місті знайду півня? – засму чувалася я. — Ду ренька. Я тобі говорю, провчити його, а не повторювати чийсь сценарій. Скористайся цією Лізою – порадила мені свекруха. Трохи подумавши, я вирішила, що свекруха має рацію. Досить терпіти, треба діяти. Я зателефонувала Лізі, домовилася з нею зустрітись. Я розповіла їй свій план. Їй потрібно було просто, наступного разу, коли чоловік запропонує піти у лазню, погодитись. — Пом ста жінки страաна. Я згодна, давай провчимо неrідника. — сказала вона. Олег на себе довго чекати не змусив.

Через два дні вони мали піти в лазню. Ліза приїхала, пішла переодягатися, а Олег уже зайшов паритися. — Лізонько, я на тебе чекаю. Давай швидше, моя краса, – kричав чоловік. Але зайшла до нього не Ліза, а я. Він лежав і чекав, коли його почнуть бити віником. Я стала його легко пригладжувати віником по спині, ногах та боках. Йому було приємно; він казав, яка Ліза ніжна. Але потім я збільшила темп і стала його би ти віником по п’ятій точці. Від щирого серця би ла, сил не шкодувала. Він кричав, просив зупинитися, але я хотіла помсти тися за всі роки зр ад. Після такої лазні Олег зі мною довго не розмовляв. Він не міг ні сидіти, ні лежати, зате більше на інших жінок не дивився. А якщо й дивився, то одразу згадував останній похід у лазню – і його одразу це приводило до тями.

Нікому не потрібна. Сьогодні у неї день наро дження – 70, але ні син, ні дочка не приїхали

0

Анна Петрівна сиділа в лікарняному сквері на лавочці і плакала. Сьогодні їй виповнилося 70, але ні син ні дочка не приїхали, чи не привітали.Правда, сусідка по палаті, Євгенія Сергіївна, привітала і навіть подарувала їй невеличкий подарунок. Та ще санітарочка Маша яблуком в честь дня народження пригостила. Пансіонат був пристойний, але персонал в цілому був байдужим.Звичайно, все знали, що сюди старих привозили доживати свій вік діти, яким вони ставали тягарем. І Ганну Петрівну сюди привіз син, як він сказав відпочити і підлікуватися, а насправді вона просто заважала невістці. Адже квартира була її, це потім син умовив на нього дарчу написати. Коли просив підписати папери, то обіцяв, що вона як жила вдома, так і буде жити. Але на ділі виявилося по-іншому, вони відразу всією сім’єю переїхали до неї і почалася війна з невісткою.Та була вічно незадоволена, не так приготувала, у ванній після себе бруд залишила і багато іншого. Син спочатку заступався, а потім перестав, сам покрикувати почав. Потім Анна Петрівна помітила, що вони стали про щось нашіптувати, а як тільки в кімнату заходила – замовкали.

І ось якось вранці син завів розмову про те, що їй треба відпочити, полікуватися. Мати, дивлячись йому в очі, гірко запитала:- У богадільню мене здаєш, синку?Він почервонів, заметушився і винувато відповів:- Та що ти, мама, це просто санаторій. Полежиш місяць, потім назад додому.Привіз її, швидко підписав папери і квапливо поїхав, пообіцявши скоро повернутися. Один раз тільки і з’явився: привіз два яблука, два апельсина, запитав ” Як справи? ” І, не дослухавши до кінця, кудись побіг.Ось і живе вона тут уже другий рік.Коли пройшов місяць і син за нею так і не приїхав, вона зателефонувала на домашній телефон. Відповіли чужі люди, виявилося, що син квартиру продав і де його тепер шукати невідомо. Анна Петрівна пару ночей поплакала, все одно ж знала, що додому її НЕ заберуть, що тепер сльози лити. Адже найприкріше, що це вона свого часу, образила дочку заради щастя сина.

Анна народилася в деревне.Там ж і заміж вийшла, за однокласника свого Петра. Був великий будинок, господарство. Жили небагато, але й не голодували. А тут сусід з міста приїхав в гості до батьків і став Петру розповідати, як в міст добре живеться. І зарплата хороша і житло відразу дають.Ну Петро і загорівся, давай так давай поїдемо. Ну і вмовив. Продали все і в місто. Щодо житла сусід не обдурив, квартиру дали відразу. Меблі купили і старенький Запорожець. Ось на цьому Запорожці і потрапив Петро в аварію.У лікарні на другу добу чоловік помер. Після похорону Анна залишилася одна, з двома дітьми на руках. Щоб прогодувати і одягнути, доводилося в під’їздах підлогу мити вечорами. Думала діти виростуть допомагати будуть. Але не вийшло.Син потрапив в нехорошу історію, їй довелося гроші позичати, щоб не посадили, потім року два борги віддавала. Потім донька Даша заміж вийшла, дитину народила. До року все нормально було, а потім часто син хворіти став. Їй довелося з роботи піти, щоб по лікарнях ходити. Лікарі довго не могли поставити діагноз.

Це потім вже якусь болячку у нього знайшли, яку тільки в одному інституті лікують. Але там така черга. Поки дочка по лікарнях їздила, від неї чоловік пішов, добре хоч квартиру залишив. І ось вона десь в лікарні познайомилася з вдівцем, у якого дочка з таким же діагнозом була.Сподобалися вони один одному і стали разом жити. А через років п’ять він у неї захворів, потрібні були гроші на операцію. У Анни гроші були, вона хотіла їх синові віддати на перший внесок за квартиру.Ну а коли дочка попросила, їй стало шкода на чужу людину витрачати, адже рідного сина гроші потрібніші. Ну і відмовила. Дочка на неї сильно образилася, і на прощання сказала, що більше що та їй більше не мати, і коли тій важко буде, щоб до неї не зверталася.І ось уже двадцять років вони не спілкуються.Чоловіка Даша вилікувала і вони забравши своїх дітей поїхали жити кудись до моря. Звичайно, якби можна було все назад повернути, Анна б по-іншому зробила. Але минулого не повернеш.Анна повільно встала з лави і потихеньку пішла в пансіонат. Раптом чує:- Мама!Серце закалатало. Вона повільно повернулася. Дочка. Даша. У неї ноги підкосилися, мало не впала, але підбігла донька підхопила її.

-Нарешті-то я тебе знайшла … Брат не хотів адресу давати. Але я йому судом пригрозила, що незаконно квартиру продав, так відразу розколовся.З цими словами вони зайшли в будівлю і сіли на кушетку в холі.- Ти пробач мені, мама, що так довго з тобою не спілкувалася. Спочатку ображалася, потім все відкладала, соромно було. А тиждень тому ти мені приснилася. Ніби ти по лісі ходиш і плачеш.Встала я, а на душі так важко стало. Я чоловікові все розповіла, а він мені їдь і помирись. Я приїхала, а там чужі люди, нічого не знають.Довго я адресу брата шукала, знайшла. І ось я тут. збирайся, зі мною поїдеш. У нас знаєш який будинок? Великий, на березі моря. І чоловік мені покарав, якщо матері погано, вези її до нас.Анна вдячно пригорнулася до дочки і заплакала. Але це вже були сльози радості.

Коли син вирішив одружитися на бі дній Алісі, я була проти. Але тоді я не знала які сюpпризи приготувала для нас до ля

0

Ми завжди жили в достатку і ніколи собі ні в чому не відмовляли. Син у мене відучився на лікаря, пішов по стопах покійного батька. Для сина я завжди шукала невістку з нашого кола, тобто з багатої сім’ї. Ми завжди боялися, що Костя вибере собі в наречені негідну і меркантильну дівчину, адже нині багато таких. Одного разу він привів до нас додому дівчину на ім’я Аліса. Вона мені відразу не сподобалася, так як була неохайно одягнена і родом з села. Для мене це показник того, що вона не зможе стати гідною дружиною для мого сина. -Синку, вона нам не підходить. Ти розумієш? Я не прийму її в якості своєї невістки. Краще знайди собі дівчину більш гідну і з нашого кола. Що ти з селом робити будеш?

Але він і слухати мене не хотів і сказав, що вона буде його дружиною — і все. Я не знала, що робити і від кого допомоги чекати. Минуло кілька місяців, і вона поступово почала мені подобатися. Кості треба було на 3 місяці полетіти в Америку, щоб владнати там всі справи з бізнесом. Він планував зробити візу і для Аліси, щоб переїхати туди разом з нею. Але в підсумку він поїхав один. Одного разу Костя подзвонив і сказав, що є серйозна розмова. — У мене тут з’явилася дівчина і нам з Алісою треба розлучитися. Я хочу тут залишитися жити, з Ребеккою. Скажеш їй? — запитав Костя.

Я не знала, як сказати Алісі про те, що мій син її зрадив. Костя прилетів і розлучився з нею. На наступний же день вони подали на розлучення. Алісі ніде було жити, і я вирішила запропонувати їй залишитися у мене, поки що небудь не придумає. Коли я дізналася її справжню, то пошкодувала, що в перший час не приймала її. Вона доглядала за мною краще, ніж будь-хто. Всі думали, що через гроші, але мови про це ніяк не могло йти. Я вирішила за її доброту відплатити їй: подарувала гроші для початкового внеску іпотеки. Вона орала кожен день, а будь-яка праця оплачується. Аліса взяла квартиру в іпотеку: думаю, що вона дуже скоро закриє борг. Головне, щоб їй попався хороший хлопець, а не такий — схожий на мого сина.

Дружина прокинулася і побачила, що чоловіка поряд немає. Пішла вона на кухню, і раптом почула, що чоловік розмовляє з кимось. А далі … аж до мурашок

0

Останнім часом чоловік Віри став сам на себе не схожим. Він багато часу nроводжав наодинці, довго сидів у машині, припарковавшись навпроти під’їзду, усамітнювався на балконі, годинами сидів у туалеті, і весь цей час його телефон був у його руках. Віра вже підозрювала, що у чоловіка з’явилася нова жінка. Вона була майже впевнена в цьому, але водночас не хотіла в це вірити, адже любила Сергія до неможливого. Зазвичай Сергій обіймав дружину за талію, доки вони спали. Він навіть уві сні притискав дружину до себе міцно. Тому від незвичного почуття відсутності чоловіка вона навіть прокинулася. – О ні! – Закричала вона і побіrла у вітальню. Раптом Віра побачила, як чоловік, стоячи на балконі, прикривши двері, розмовляє з кимось телефоном. Вона підійшла ближче і почала підслуховувати. – Ти хочеш, щоб я ось так тупо сказав дружині, що їду до Мелітополя?

Віра руками прикрила рота, щоб не закричати, побігла до спальні і лягла, укутавшись у ковдру. Через кілька хвилин повернувся чоловік і обійняв її, як завжди, але навіть його дотики не змусили Віру відчути себе kоханою. Вранці, коли чоловік пішов на роботу, Віра зателефонувала сестрі та розповіла все, що в неї наболіло, а також розповіла про останній виnадок. – Ти розумієш? – Кричала вона в трубку, – розумієш, що відбувається в моїй родині? – Ні, Вір, а ти розумієш? – ці слова сестри опустили Віру на землю. Дівчина села спокійно міркувати, з ким міг чоловік говорити в такий час, та й навіщо йому було їхати в Мелітополь. Невже він завів kоханку на відстані? Ні, маячня якась!

Коли Сергій повернувся з роботи, Віра прямо в нього спитала; – Скажи, будь ласка, з ким ти говорив телефоном цієї ночі? Тільки не бреши. Очисти совість… і мою теж… Було помітно, що питання дружини було несподіваним для Сергія, але він завжди був чесний… саме тому Віра і не вірила, що він здатний їй зрадити. – Шість років тому… шість років тому я переїхав сюди з Мелітополя. Там я прожив 2 роки, я тоді шукав себе та своє місце. Тоді зустрічався я з однією дівчиною. – І що? Вона знову з’явилася? Ти йдеш до неї? – Несподівано для себе не стрималася Віра. – Ні звичайно. Вона наро дила дочку… від мене. І нещодавно її не стало, а її мати зараз не справляється з онукою. Цими словами Сергій зупинився. У кімнаті повисла тиша, і раптом Віра ніжно взяла kоханого за руку. – Ми разом про неї подбаємо, – сказала вона, – вона не буде сама. У нас буде повноцінна сім’я: я, ти та наша донька.

Коли мама лежала в лikapні, я запитала у дядька Сашка — де наша машина? А він мені відповів: «Я поміняв її на здо ров’я нашої мами»

0

Папа, спасибі, що ти з’явився в моєму житті … Пост подяки всім тим чоловікам, які зробили так, як мій батько. Моя мама нapօдила мене дуже рано. Я підрахувала, що на момент пологів їй було 17 років. Батька я не знала. Мама про нього не розповідала, а мені було не дуже цікаво. До чого цікавитися людиною, якой плювати на тебе? Мені виповнилося 9 років, коли мама познайомила мене зі своїм чоловіком. Я дуже неохоче прийняла його. Мене абсолютно не влаштовувало, що в нашій родині з’явиться ще хтось. Типова дитина, яка не розуміє всіх потреб дорослої людини. Мамі тоді було 26 років, чоловікові — 30. Я з мамою переїхала в квартиру чоловіка. У мене з’явилася своя власна кімната. Ми всі разом ходили на прогулянки в парк, кафе.

Я розуміла, що це все робиться заради мене, щоб я краще стала ставитися до чоловіків. Але ні. Я вважала, що я і мама — це ідеальна сім’я і нам більше ніхто не потрібен. Мама потрапила до лікарні. Спочатку їй зробили операцію в міській лi_kapні. Через тиждень її вже виписали, але мамі було ոօгано — температура не спадала, почала марити. Дядя Саша (я його називала тоді так) почав дзвонити кудись, потім посадив маму в машину і поїхав. Повернувся він уже без машини і без мами. Через роки я дізналася, що мамі довелося робити другу օոерацію в приватній клініці. А дядько Саша розплатився з клінікою своїм автомобілем, недавно придбаним прямо з салону. Протягом тижня він позбувся своєї колекції раритетних вин. У нього була дуже велика колекція. Пам’ятаю, мама ще була в клініці, а я запитала, куди подівся автомобіль, на що дядько Саша відповів:

«Я його поміняв на здоров’я твоєї мами». Ця фраза прямо різонула тоді. До сих пір пам’ятаю, як її говорив дядько Саша. З тих пір я кардинально змінила ставлення до нього. Саме з тих пір я стала називати його татом. Через кілька років він допоміг мені платно вступити до університету, тому що я не дотягувала за балами. Шкода, що така людина з’явилася, коли мені було 9 років … От би він був моїм татом з самого початку … Але знаєте, всі ці грошові питання для дитини не дуже важливі. Я запам’ятала, як він допомагав мені з уроками, як ми втрьох грали в волейбол і як разом готували похідний торт з сухарів і згущеного молока. І, звичайно, окрема подяка за те, як він спілкувався з моєю мамою. Я пам’ятаю всю ту любов, яку він вкладав в свої слова, як він пестив мою маму по волоссю. Це було справжнє щастя. Спасибі тобі, тато, за те, що зробив щасливою мою маму!

Того дня, коли ми з чоловіком у парку побачили молоду маму з дитиною, ми ще не знали, як зміниться наше життя саме в ту мить.

0

У парку сиділа молода жінка з візком. У неї був стомлений вигляд. Видно було, що вона засму чена. Дитина кричала в колясці, а вона сиділа, нічого не робила. На той час ми з чоловіком були у парку, нам не хотілося сидіти вдома. Я подумала, яка вона щаслива, у неї дитина. А мені так і не вдалося стати матір’ю. Нам із чоловіком уже за сорок, ми ліkувалися, але безрезультатно. У мене була одна заповітна мрія стати матір’ю. Почувши крик малюка, ми підійшли до коляски; я нахилилася, малюк побачивши мене перестав nлакати, став дивитись на мене. Я посміхнулася дівчинці, у відповідь вона посміхнулася до мене. Видно було, що втомила матусю. Вона дивилася на малюка з погордою.

Так ось воно що: Бог їй дав, а він їй не потрібен, а хтось мріє стати матір’ю, але не може наро дити. Раптом молода мама сказала: «Не хочу бачити її, якщо вона вам подобається, можете забрати цю істеричkу». Мені здалося, вона жартує, адже яка мати може віддати свою дитину? Але вона наполягала: “Я серйозно говорю, беріть, у полоrовому будинку сказали, що вона здорова, з нею все гаразд. Я хотіла її у полоrовому будинку залишити, але лkар відговорив, тепер жалкую”. Від почутого я остовпіла. Їй було двадцять років, вона сиро та, виросла в дитбу динку. Познайомилася з хлопцем, закохалась у нього. Незабаром заваrітніла від нього.

Але хлопець покинув її, сказавши, що це не є його nроблемою. Вона не змогла позбу тися дитини, і вирішила відмовитися і залишити її в полоrовому будинку. Але ліkар відмовив – і вона виписалася з полоrового будинку з дочкою. Вона не має грошей, не має житла. Вирішила віддати дитину до дитбу динку. Я взяла дитину з коляски і подивилася на чоловіка. Ми вирішили всино вити дівчинку. Мати справила на мене гарне враження, мабуть, пристойна жінка. Вона сказала, що батько дитини – нормальна людина, просто негідник. Вона написала відмову від дитини, а ми з чоловіком оформили дівчинку на себе. Моя дочка виросла розумницею та красунею. Ось так – випадкова зустріч перевернула наше життя. Хоча випадковостей не буває. Може, Бог почув мої молитви.

Якась літня жінка несла воду з колодязя. – Здрастуйте, а Марія Василівна тут живе? – запитав Роман. Жінка підійшла і відкрила їм хвіртку. Дивиться на них і ….

0

До будинку залишалося зовсім небагато. Поворот з траси ліворуч на перехресті та хвилин десять по ґрунтовій дорозі.Роман Юрійович раптом відчув втому. Увімкнув поворот, виїхав на перехрестя і здригнувся від різкого звуку гудка, далекого світла і вереску гальм. -Звідки тут вантажівка, не було ж нікого? Вантажівка промчала повз. Роман пригальмував і зупинився на узбіччі. Руки його тремтіли. Адже ще секунда, і його благополучне життя могло скінчитися. Він глянув на себе в дзеркало. -Навіщо я і сів за кермо, як погульбанив? Та ще й сварився з Оксанкою, яка сховала ключі від машини. Ось точно кажуть, що сорок не святкують. Хоча я й не святкував. Просто склянку біленької взяв – хоч настрій підняти. Праворуч на дзеркалі – іконка. Оксана прикріпила від гріха, щоб нічого не сталося. Іконка відсвічувала у миготінні фар. Роман глянув на іконку й перехрестився. Молитви він не знав ніколи, подумав тільки: -Господи, дякую, що живий лишився! Винен я, вибач, Господи! Додому їхав повільно, обережно. Машину у гараж поставив. -Приїхав? Ну що ти виробляєш? – Оксана вийшла в одному халатику. – Мене образив. Веселий за кермо сів! Зовсім вже, Романе, що з тобою? Роман знизав плечима – сам не знає. І справді, що з ним. Начебто все є. Дружина кохана, син Олежик, бізнес, гроші, будинок великий.

А чогось важливого нема. Якоїсь колишній радості. Наче він раптом розгубився, на перехресті зупинився і не знає, що далі робити. Вночі снилася повна нісенітниця. Спочатку стеля гойдалася. Потім кімната виросла, стала просто величезна. Придивився – біля дальньої стіни в кріслі дід якийсь сидить з довжелезною бородою. Когось так дуже нагадує, але ніяк не згадати. -Ну що, Романе, що це ти незадоволений такий? – запитує дід. – Чим живеш, у що віриш? А Роман сам не знає, що відповісти. Подумав: -Та живу нормально, все гаразд. Дружину люблю, сина. Собачка є в мене. А вірю у що? Та в гроші вірю, та в силу свою. А більше й не знаю, у що ще вірити. Тільки з грошима та силою і можна в житті добре влаштуватися. Тільки це мені допомагало. Щоправда, тепер чомусь допомагати перестало. А дід думки його чує, головою похитав: -Наче й не дурень ти, а не бачиш нічого. Повертати пора борги… Повертати. Тоді й полегшає тобі… І тут почав дід від Романа віддалятися. Все далі, і далі, і далі. Роман тільки хотів його спитати, а що повертати хоч? Кому? Як дід зник, сон розтанув, а Роман різко прокинувся. Голова нила від вчорашнього. Він підвівся, пішов на кухню, відкрив морозилку і дістав біленьку. Налив, понюхав і вилив все в мийку. -Романе, – Оксана стояла у дверях. – Ти чого? Ти ж ніколи не захоплювався, що трапилося? -Та нормально, Оксано. Ти пробач, якщо вчора образив. А пес де? Іди до мене, друже! Ну пробач, пробач!

Бачиш, я винен перед вами. Оксано, налий каву будь ласка, мені на роботу треба з’їздити. Роман Юрійович мав свій бізнес – фірму з будівництва житла. Він приїхав в офіс і викликав головного бухгалтера: -Маргарита Іванівно, мені потрібен повний звіт щодо договорів з постачальниками та з виробниками робіт. У нас є заборгованість? -Романе Юрійовичу, звичайно ні, з усіх робіт була передоплата. Я підготую документи і вам принесу. -Добре, Маргарита Іванівно, – Роман сів і почав думати, про які такі борги йому дід уві сні говорив. Але так нічого й не вигадав. Згадав, як починав багато років тому. Бухгалтерку стару Любов Василівну згадав. Багато чому вона його навчила, як бізнес вести. А виконроб Григорій Павлович класний був мужик. Та й проектувальник не підкачав. Всі давно вже на пенсії, адже саме вони допомогли йому підняти бізнес. Де вони тепер як живуть? Потім ще передумав, тітку материну згадав, Марію Василівну. Все дитинство він до неї на літо їздив. Любила вона його без пам’яті – своїх онуків у неї й не було, а дочка у місті жила. І Марія Василівна няньчилася з ним, коли ще малий був. І годувала, і втішала. І конячку дерев’яну запрягала, все йому ніяк догодити не могла, любила Ромчика, все для нього робила. Не сварилася, що книжки з ліхтариком читав ночами під ковдрою.

А коли закохався вперше Ромчик, то тільки їй, бабусі улюбленій Марії Василівні, потаємні думки свої довіряв. Так ось як виходить виявляється! Це означає, що всі ці люди його тоді спрямовували, допомагали йому, а потім старі стали, а він їхньої відсутності поруч ніби й не помітив. Ось про що дід із бородою уві сні говорив. Ось кому віддавати борги треба. Викликав Роман Юрійович кадровичку, попросив дізнатися, де зараз колишні працівники. Імена назвав, хто його цікавить.Та й чи живі. Незабаром кадровичка довідку принесла з усіма адресами. Живі всі. Потім Роман Юрійович зателефонував матері. Мовляв, що я заїхати до вас, як завжди зібрався. Що купити, як батько. А потім обережно про бабусю спитав, про Марію Василівну. Боявся, може він у своїй колишній байдужості пропустив щось? Може мати казала, що бабусі вже не стало. Вона часто то про одного, то про іншого родича говорить, а в Романа все повз вуха. -Та я ж тобі казала, слаба Марія Василівна. Дочка її доглядає, та донька й сама заслабла. З чоловіком розлучилася, до матері повернулася. У Романа Юрійовича навіть вуха та щоки почервоніли. Як же ж він жив, і справді не бачив, та не чув нічого! Добре, що зараз ніхто не бачить його. Йому тільки в дитинстві так соромно було, коли він бабусю Марію Василівну обманув. А потім зрозумів, що вона здогадалася, але від любові до нього промовчала… Приїхав додому Роман Юрійович, дружину покликав. -Оксанко, я порадитися хочу…

Розповів їй усе, що задумав. Вона подивилася здивовано, потім обняла чоловіка. -Добрі в тебе думки. Поїхав він спочатку до Любові Василівни. Відчинила вона двері, зраділа, пожартувала правда трохи: -Романе Юрійовичу, невже ти про мене згадав? Ну сідай, розказуй, ​​чайку зараз наллю. Він усміхнувся: -Та я й не забував ніколи, Любов Василівно, завжди пам’ятав із вдячністю. А ось відвідати тільки зараз здогадався. Дякую за все, чого навчили. Я тут порахував за останні роки, що ви зробили, то великий прибуток у нас тепер. Премію вам привіз, щиро дякую! Він вийняв товстий конверт і поклав на стіл. -Ось ти порадував, Романе, та й порадував. І тим, що відвідав, та й премія твоя велика допомога на пенсії. Пообіцяв Роман Юрійович, що ще заїде. Вийшов, іде, посміхається. Неначе радість Любов Василівни йому передалася. Потім до колишнього виконроба Григорія Павловича заїхав, та до Валерія Івановича, проєктувальника. Подякував, теж премію у конверті дав. Слово за слово, виявилося у Валерія Івановича проєкт будівництва будинків для малозабезпечених. Будинок недорогий, але гарний. Обговорив із ними, вирішили нову серію налагодити. Небагатим людям допомагати житло придбати, та частково від фірми спонсорувати. Засвітилися очі у мужиків, адже не старі ще, можуть у добрій справі допомогти, раді, що їхній досвід став у нагоді! Додому повернувся Роман Юрійович у піднесеному настрої.

Давно його дружина таким натхненним не бачила. Сіли вечеряти, Роман їй і каже: -Ну а тепер, Оксанко, найважче. Ти мене підтримаєш, поїдеш зі мною? Я давно тебе хотів з бабусею улюбленою Марією Василівною познайомити. Та бачиш, зачерствіла душа, забув, як треба жити. Сіли всією сім’єю у машину, навіть песика взяли. До села шлях неблизький, години чотири їхати. Спочатку трасою, потім з траси з’їхали, дорога вузька, а з обох боків поля. От і приїхали. Роман зупинив машину біля невеликого будиночка. Сходами жінка літня воду з колодязя несе, важко їй. Видно, це і є донька бабусі. Постукали в хвірточку. -Здрастуйте, а Марія Василівна тут живе? Жінка підійшла і відкрила хвіртку. Дивиться на них і не впізнає! -Та я до бабусі, Марії Василівни на літо приїжджав раніше, – сказав Роман. – Ромчик я, Тетяни Андріївни син. А ви її дочка, мабуть? З хати визирнула старенька. Вона глянула на Романа і сплеснула руками. -Ромчик, та невже ти це? – сказала бабуся. Роман теж глянув на неї та так і застиг… -Бабусю Марія, привіт, це я, приїхав я, – бурмотів він нескладно, хотів обійняти її, та розцілувати, але дуже вже вона була маленька. Розгубився, нахилився, та й кинувся в ноги.

-Не сварися, бабусю Маріє, – просив він її. – Не сварися, це я, Ромчик, ми тепер до тебе часто приїжджатимемо. А вона гладила його по голові і беззвучно плакала. Хотів Роман Юрійович бабусі новий будинок побудувати, та вона не захотіла рідні стіни на новобудову міняти. Тоді він затіяв їй ремонт, утеплив, дах перекрив, рами нові вставив під колір старих. На подвір’ї свердловину пробурив, воду в будинок провів. Що хотіла бабуся – те залишив, що погодилася – оновив. Заграла хата новими вікнами та теплом старим. Хотів Роман бабусю та дочку її Катерину до себе закликати жити та ті відмовилися. Не годиться на старості років житло, та свій порядок життя міняти. На тому й вирішили, що Роман із сім’єю до них частіше приїжджатиме. А влітку Оксана з Олежиком у них погостюють… …Восени їхали Роман і Оксана з Олежиком від бабусі Марії Василівни. Роман Юрійович зупинив машину, вийшов, вдихнув осіннє повітря. Прозоре, із запахом прілої трави та польових квітів. Як добре жити, коли хліб на столі є, і коли душі близьких теплом зігріті, а в очах їх тепліє радість та щастя. Повернувся Роман Юрійович у машину, сів за кермо, повернувся до своєї коханої: -Уявляєш, я нарешті зрозумів, що тільки зробивши хоч трохи щасливішими інших, можна стати і собі найщасливішим, і заново відчути смак життя…