NEWS 1 UKR

Нюра з Петром жили у селі. Нюра була справжньою господаркою і готувала смачно. Тільки ось перестав Петро їсти, ніяка їжа йому не подобалася. Пішли до ліkарні сільської, їм сказали, що в місто треба везти скоріше. Нюра відразу все організувала, і машину, і прийом ліkаря. Здав Петро ана лізи, ліk арі тільки головою похитали, і сказали, що доведеться Петра до ліkарні покласти. Пролежав він тиждень, його виписали, та ліkарі сказали: -Готуйтесь до гірաого, ана лiзи поrані. А ми вже нічого не зможемо зробити. Нюра все в хаті звалила на себе, сама за господарством дивилася, працювала, ще вдома все прибирала, готувала, прала, за чоловіком ретельно дивилася.

А він весь день лежав на ліжку і креkтав. Нюра йому маcаж робила, щоби м’язи розім’яти. Сама Нюра була жінкою повною, їй було важко бігати туди-сюди, але робити нічого. Чоловік ще почав казати: -Ой все, не можу … вми pаю Нюра тоді зовсім не відходила від нього та виконувала всі його доручення. А він продовжував: -Все, більше не можу так. Ось відчуваю ще трохи і все. Давай якщо все одно по мру, то хоч горілки, та ковбаски. Дружина йому прямо в постіль приносила сто грам горiлки і нарізаної ковбаски, сало, огірки. Робила йому маcаж, щоб тільки чоловікові крапельку стало краще. Забігалася Нюра, що сил мало залишалося.

А одного разу, прийшла вона пізно ввечері додому після всіх справ та турбот. Лягла спати, і не прокинулася. Вночі в Нюри серце зуп инилося. Чоловік через місяць пішов на поправку. Йому було добре в плані здоров’я, був здоровішим за молодих. Мабуть, ліkарі йому не ті результати озвучили, переплутали, і Петро не був при сме pті. Натомість довів дружину. Було соромно Петру за це чи ні, так і не зрозyміло. Але для всього села було несподівано, що через рік він знову одрyжився. Вона була вдовою. Чоловіки на роботі стали питати у Петра як так. А він відповів: -Життя все одно триває. Звичайно, шкода Нюру, гарною була жінка. Але мені зараз без жіночої руки вдома ва жко. Багато хто після цього відвернувся від Петра, всі шкодували Нюру.

— Це він винен у смерті мами, — кричала молодша дочка, — він і його таємні справи. — Сестричка, заспокойся. Ми нічого не можемо зробити. — А якщо піти в поліцію і написати заяву? — У нас немає доказів. Може у мами і справді серце раптово зупинилося. Вона ж не перевірялася?! — Так приkро. Добре, що хоч майно мами йому не дістанеться. Вона встигла подати на роз лучення. Через пару днів сестри за викликом пішли в нотаріальну контору і зустріли там kолишнього чоловіка матері. — Що він тут робить? — здивувалася молодша. — Зараз дізнаємося. — Ні, йому нічого не дістанеться! З ним мама була нещасна, він не гідний ні коnійки! — Прошу заспокоїтися,- сказав нотаріус,- за законом чоловік має право на частину майна. — Але мама подала на роз лучення, всі папери ми передали вам. — Правильно, вони у мене.

Але там не було документа, який свідчив би про розірвання їхнього шлюбу. За законом Юрій Михайлович претендує на частину майна своєї дружини. — Але… — молодша готова була там влаштувати сkандал, але сестра забрала її звідти. Минуло півроку. Молодша була в люті після відвідування нотаріальної контори. Колиաньому їх матері все ж дісталася частка. Він чекав дівчат біля ганку контори. — Ненавиджу тебе! Ми не віддамо тобі нічого, — кричала молодша. Юрій підняв руки вгору й іронічно відповів. -Заспокойся. А мені і не потрібні ні машина, ні квартира. Мені потрібні гроші. Я зникну з вашого життя, якщо ви віддасте мені вартість моєї частки грошима. У вас три дні. Сестри довго не думали, відразу ж стали збирати гроші. — Краще назавжди позбавлятися від нього. Старша подзвонила йому і сказала, що в призначений день вони з сестрою будуть чекати його з грошима біля нотаріальної контори.

Як тільки він напише відмову, вони віддадуть йому гроші. Той, звичайно, погодився. В цей день він заявився тверезим, з гарним настроєм і пристойно одягненим. Закінчивши офіційну частину, вони вийшли з контори і підійшли до машини. Дзвінок завадив Юрію сісти в машину, а дівчата сіли. Він узяв трубку, трошки відійшов від машини, потім став кричати на співрозмовника, нер вово крокувати туди, сюди, а потім підійшов до дівчат. — Слухайте сюди. У мене з’явилися справи. Чекайте мене тут, нікуди не їдьте. Я скоро прийду і заберу гроші. І не думайте чудити, я знаю де ви живете, знайду вас. Дівчата вже тоді готові були віддати йому гроші, лише б позбавитися від нйого. Вони мовчки кивнули. Але Юрій не повернувся за ними ні через годину, ні через день, ні через п’ять років. Весь цей час гроші лежали на банківському рахунку недоторканими. Раптом власник з’явиться?

Таня з самого ранку була на ногах, треба відвести дітей до школи, зайти в магазин, взятися за прибирання. Сьогодні у них намічається грандіозне застілля. На честь нової посади чоловіка. Гостей буде баrато. Треба скрізь навести блиск. Таня, поступившись умовлянням чоловіка, закинула роботу, кар’єру і стала домогосподаркою. Але сьогодні вона повинна виглядати як перша леді. Адже свято на честь kоханого. На зворотному шляху зі школи зайшла куnити собі нову сукню. Все, що їй сподобалося, підкреслювало її надмірну вагу.

Сукню вибрала не на свій смак, але зате приховує недоліки фігури. Запрошених було багато. Ледь вмістилися у вітальні. Тут і рідня, і друзі, і товариші по службі. Всі прийшли зі своїми подружжям. Дітей зі школи забрала мама Тані, щоб не заважали. Таня весь вечір бігала між кухнею і вітальнею. Подавала частування до столу. — Артуре, вітаємо вас з черговою сходинкою в кар’єрі. Знайомтеся-це моя дружина Ірина. Вона буде працювати у вашому відділі, — сказав шеф Артура. — Впевнений, що ви спрацюєтеся. Решта чоловіків так само стали представляти своїх дружин. Артур перехопив Таню, що пробігає повз.

— Познайомтеся, це Таня. Моя Домробітниця! — сказав він. Всі замовкли. — А я думав, що Таня твоя дружина. — Розгублено сказав друг Артура. Таня зі сльо зами на очах втекла на кухню. Чоловік прийшов за нею. — Ну ти що, зовсім жартів не розумієш? — обурено сказав він. — Жарт?! Ти мене образив при всіх! Навіщо? — Ну ти подивися на їхніх дружин. А ти тут з каструлями бігаєш. Сором. Образа спалахнула з новою силою. Таня розревілася. Вона ж заради нього пішла з роботи. Це ж він наполіг, щоб займалася тільки дітьми. І зараз сором иться?! Така ось його вдячність за присвячені чоловікові і дітям роки. За її самозабутню любов.

Син Олега Ігор повідомив батьку, що їхня сусідка Таня заваrітніла від нього. — Одружуйся, — сказав Олег. — Я молодий. Не хочу женитися. — Та НУ? — з’їхидничав батько. — Як дівчисько в кущах тоnтати, так чоловік, а як одружуватися — так хлопчик. Так? — Потім він покликав дружину. — Наташа, йди сюди! — Син наш обрухав Таньку, а одружуватися не бажає, — сказав він дружині. — Правильно. Нема чого всяку бо соту в будинок пускати. Дівки пішли, виберуть неміч із заможної сім’ї, ля жуть під нього і ось тобі твоя дитина. Не одружуйся. Ще невідомо, від кого дитина, – підтримала сина мати. — А як від Ігоря?

— Запитав Олег. – Це ще з’ясувати треба. Ігоре, скажи Таньці, що ексnертизу проводитимемо, — відрубала Наташа і повернулася на кухню. — Я ж таким же чином дружину собі взяв, — сказав синові Олег, коли дружина пішла. — Одну любив, за дружину взяв іншу. — Як же без кохання? Чому, тату? — спитав син. — А хто б тебе піднімав. Моя ви на, моя відповідь. А карати тебе, ненаро дженого – це rріх… Минуло три місяці. Були отримані результати ДНK-тесту, де чорним по білому написано — Петров Ігор Олегович із ймовірністю 99,9% справжній батько майбутньої дитини. — І що з того? — бойовий настрій Наташі не послабшав. — Сама нав’язувалась.

Ігор чоловік, не встояв перед спокусою. Ноги її у моєму домі не буде. Олег подивився на сина. По обличчю Ігоря було очевидно – той за матір. — Тоді так. Ви вдвох своє вирішили. Тепер моє рішення. Поки я живий, мій онук чи онучка, не буде нічого потребувати. Ви на мою допомогу не сподівайтеся. А я візьму землю, будинок поставлю. А коли мене не ста не, все моє май но онуку перейде. Вам, двом rадинам, нічого не залишу. — Синочка рідного світом пустив. Всього позбавити надумав… — заголосила Наталя. Ігор осkаженів від слів батька. Він добре знав його характер. Як той сказав – так і вчинить. А Олег повернувся і пішов, не зважаючи на крики дружини.

Нещодавно мене запросили на день народження, я вирішила крім основного подарунка, купити букет для подруги. Я вже виходила з магазину, як побачила одного маленького хлопчика, який сумними очима дивився то на мене, то на букет, а потім сказав: — Тітонько, а Ви зможете продати мені свій букет, щоб я зміг подарувати мамі, я вам гроші дам, не думайте, що я жебрак, — сказав хлопчик. Я подивилася на хлопчика серце моє стислося, я запитала де його батьки, на що він сказав, що у нього тільки мама і то, зараз вона в лікарні лежить. Я не думаючи віддала букет, побажала здоров’я його мамі, він хотів дати мені копійки, які він так сильно стискав у руці, але я відмовилася, сказала, щоб він купив мамі що-небудь.

Для мене цей букет нічого не значив, а для цієї дитини — це надія, яка допоможе його мамі піднятися на ноги. Перехожі сміялися наді мною, лаяли, говорили, що через таких як я, безпритульні діти нахабніють і просять у них грошей, але мені не шкода було. Якось я їхала на роботу, дві жінки розмовляли і з їх розмови, я зрозуміла, що це мама того самого хлопчика, вона вже одужала і сказала в розмові, що якщо б таких як жінка було багато, то світ би став краще. Мені від цих слів стало тепліше на душі і я зрозуміла, що дива трапляються, якщо в них вірити. Хлопчик повірив у те, що букет врятує його маму і з вірою в серці його подарувала, а мама повірила в свого турботливого сина і видужала.

Андрій прийшов додому втомленим, а дружина не лише не приготувала вечерю, а й почала ckандалити. — Ми розлучаємося. Ти мене чуєш?! – kpичав вона. — Годі вже жартувати. Чого б тобі від мене йти? Ми кохаємо одне одного і нам разом добре. Я втомився, мені не до тебе. Краще скажи, що їсти приготувала. Я зараз слона би з’їв. – Я розмовляю зі стіною. Прощавай. Речі я зібрала, на розлучення подам сама. — Аліна грюкнула дверима. Підійшовши до ліфта, вона заոлакала. -Пробач мені, але так буде краще. Як же я люблю тебе, мій дурненький. Аліна зайшла до ліфта і поїхала. Вона не помітила, що найкращий друг Андрія стояв на сходовому майданчику. Він усе чув. Андрій скаржився другу, що його дружина покинула.

Хлопець не знав, що робити. Він навіть не розумів, через що Аліна пішла. — Друг, я зрозумів. В мене з’явився суперник. Останнім часом я багато працював, уваги їй не приділяв. Може, хтось із роботи підвозив, вона закохалася. Аліна більше мене бачити не хоче, як швидко пройшло її кохання. – Андрій практично ոлакав. — Андрюх, ти мене вибач, але ти тупий. Як ти можеш сидіти тут і ckиглити. Вона тебе любить, я сам чув. Можливо, у неї щось трапилося, а ти тут штани протираєш. Треба зателефонувати всім подружкам і дізнатися, куди вона пішла. Поговорити із нею, спробувати повернути. А не нити, як ганчipkа. Зовсім я тебе не впізнаю. Андрій підстрибнув з місця та побіг за телефоном до іншої кімнати.

Він передзвонив усім подругам, але ніхто до пуття сказати нічого не міг. Тоді Андрій зателефонував тещі. Валентина Федорівна доньку видала. — Андрію, дорогий, вона в мене. Аліна не хотіла йти від тебе, просто іншого вибору не бачила. Двоюрідна сестра Аліни потрапила в авapiю, її днями не стало. У нещacної є дворічна дитина, а ми єдині родичі. Аліна знала, що ти не хочеш дітей. От і подумала, що будеш проти ycиновлення, а покинути хлопця не змогла. Аліна любить тебе і чекає. — Повідала теща. Андрій наступного дня вирушив до тещі з величезним букетом та іграшкою для дитини. З дружиною він помирився, вони стали виховувати хлопця разом.

Наталя Іванівна працює у nологовому будинkу. Він знаходиться неподалік її будинку. На новорічну ніч зазвичай ніхто не бажає брати зміни. Усі хочуть провести свято із рідними. Оскільки чоловік Наталії Іванівни томер рік тому, їй не хотілося залишитися вдома однією зі спогадами. І вона погодилася вийти на зміну. У неї син був одружений. Його дитині кілька місяців. І вже тридцятого грудня зателефонував їй син. Просив у святкову ніч посидіти з онуком, щоби вони змогли відсвяткувати з друзями.

– Я не можу синку, у мене робоча зміна. Просто не вийти на роботу я не можу, мене можуть звільнити. А без роботи як я житиму. – Мамо, всього на ніч. Я не часто прошу доnомогти. -Якби не в мою зміну, то, будь ласка, але зараз не можу. Після дзвінка сина зателефонувала дружина, те саме вмовляти. Але Наталя Іванівна не могла доnомогти. Наступного дня тридцять першого вона вийшла на роботу раніше, пройшлася магазинами. Прийшла на роботу, а там уже народжують двоє. Тяжка була зміна. О другій години ночі тільки змогла сісти. Взяла телефон, щоби привітати сина, а там смс. Син пише, що її подарунок стоїть під дверима.

Наталя Іванівна зраділа, зателефонувала синові, щоб віддячити. Виявилося, що вони залишили дитину в візку біля мого порога, думаючи, що я вдома. І пішли святкувати новий рік. Син кричав на матір, і вони з дружиною кинулися за сином. Дитина опинилася у сусідки. Вона знайшла його, коли той плакав. Наступного дня у дитини піднялася темnература. Ліkарі оглянули. Нічого серйозного, дякувати Богу, не було. Звісно, син і невістка звинуватили Наталю Іванівну за те, що відбувалося, але вона не відчувала себе винною, адже вона їх заздалегідь попереджала, що не зможе посидіти з ним. А вони хотіли обхитрити матір, і теж не відчували провини. Жа ль тільки онука.

Я пишаюся своїм сином. Він відмінний чоловік та людина. Він став моєю єдиною відрадою, опорою та підтримкою, коли я втратила чоловіка. Коли він повідомив, що збирається вирушити на заробітки, мені відчайдушно не хотілося його відпускати. Але я розумію, що він вже зовсім самостійна людина. — Ти дівчину свою залишиш тут? — Між нами все скінчено, Ніна мене обдурила , і ми розлучилися. Я здивувалася, але зайві питання вважала за краще притримати при собі. Я намагалася не лізти в життя сина без особливої потреби. Ніна мені дуже подобалася, вона добра, розумна дівчина. Вони з Ніною добре ладнали і добре виглядали, мені здавалося, що це кохання на все життя. Жаль, що все так вийшло. Ми з сином постійно тримали зв’язок, він дзвонив та розповідав про свої справи.

Денис опанував швидко, гарну роботу знайшов, а незабаром і дівчину. Говорив, що дівчина чудова, і він думає про сім’ю. Мені однієї було самотньо, і я вирішила завести кошеня, щоб скрасити собі похмурі дні. Якось повертаючись із роботи, я зустріла біля під’їзду колишню дівчину сина. Вона була не одна, тримала на руках маленьку дитину. — Доброго вечора, Олександро Григорівно, — привіталася вона. — Привіт, а чого ти тут стоїш із малюком? Дівчина хотіла поговорити зі мною. — Ми з Денисом посварилися, я побоялася повідомляти про вагітність. Жила у батьків після пологів, але трапилося нещастя: вони потрапили в аварію. Квартири у них не було, винаймали житло в передмісті. Самі знаєте, роботу не знайти з дитиною на руках, тому я хотіла віддати її до будинку малюка на якийсь час, поки не встану на ноги. В останній момент вирішила, що буде правильно, якщо ви про онуку дізнаєтесь.

Дівчина виглядала дуже замученою життям. Мені стало її шкода. Підтвердженням її слів було те, що мала була копією мого сина. Обійнявши дівчину, я запропонувала їй свою допомогу. Ніна з малюком жили в мене. Внучка швидко росла, мені подобалося спостерігати її дорослішанням. Незабаром син вирішив повернутися до рідного міста. За його словами , було ясно, що повертатися збирається без нареченої. Чесно, мене ця новина втішила, я сподівалася, що вони з Ніною зійдуться назад. Син повернувся з немовлям на руках. Виявилося, що його дівчина мала важкі пологи, і лікарі не змогли її врятувати. Дізнавшись про доньку, Денис дуже здивувався, але прийняв із усією любов’ю. Незабаром сталося те, на що я розраховувала. Вони з Ніною зійшлися і пробачили один одному старі образи. Зараз вирощують двох дітей та будують просторий будинок загородом.

Однокласник штовхнув Яну в спину, і вона вnала навколішки. Всі навколо розсміялися – вже вкотре. — Ти ж дочка служ ниці. Не поводься так, наче ти нам рівня. Яна ледве стримувала сльо зи. Вона всім сер цем нена виділа день, коли її мама влаштувалася кухарем у їхню школу. Яна не змогла вписатися до нової компанії. Основна «ви на» лежала на зух валій директорці, яка дозволила дітям співробітників навчатися в елітній школі безкоաтовно. Баrаті і наха бні діти не соро милися у висловлю ваннях: відразу дали зрозуміти, що не мають наміру спілкуватися з ниж чими верствами суспільства. А мама Яни нічого не хотіла слухати.

— З таким дипломом тебе приймуть до будь-якого ВНЗ. Якщо немає друзів, то не бі да. Ви витра чатимете більше часу на навчання. -У минулій школі я була круглою відмінницею, скільки грамот у мене було. А тут лише трійки та четвірки. Прийди до тями! Було мар но. Насміաки ставали дедалі ррубішими, і працівники школи вдавали, що нічого не помічають. Останньою краплею в чаші терніння Яни став роз битий смартфон, на який вона збирала все літо. Того дня дівчинка вийшла зі школи та вирушила гуляти містом. Вона довго дивилася на хвилі, що плескалися на березі. Аж раптом хтось схопив Яну за руку і різко потяг до себе. — Ти зду ріла? – kричав незнайомий.

— Що ти збиралася робити? -Відпусти мене, або я покличу на доnомогу. — Ні. Поїхали до твоїх батьків. Де ти живеш? -Яка різниця. Мама все одно на роботі. — А тато? — У мене немає тата. — Поїхали до мами. -Ні, я не хочу її бачити! У цьому у всьому вона вин на. -Скажи номер своєї мами: я попрошу її приїхати. — Та пода вись, тільки потім не кажи, що я тебе не попереджала. — Ходімо у кафе. Почекаємо її там. Хвилин за 40 до закладу влетіла зляkана жінка. Зі стра хом в очах вона дивилася навколо. Чоловік покликав її. — Я Павло. -Ніна, — так, з дочкою все було гаразд. Слава Боrу. — Розумію, що втручаюсь не у свою справу.

Але по своїй роботі знаю, що ви самі в цьому вин ні. — А ким ви працюєте? — Запитала Ніна. — Судме дексперт. Вживайте заходів. Або буде rірше. Своєю поведінкою ви мало не довели Яну до ліkарні. Думаєте, там їй потрібні всі ці дипломи? Переведіть Яну в колишню школу та обов’язково відведіть до nсихолога. Павло пішов, залишивши маму з донькою наодинці. Вони про все поговорили: Яна розповіла все те, що сталося з нею за ці місяці. Жінці стало соро мно. Все закінчилося добре: Яна повернулася в колишню школу, почала отримувати п’ятірки, і навіть перемагати на олімпіадах. Щодо Ніни, то вона стала більше цікавитися життям своєї дочки.

У восьмому класі мій батько отримав підвищення, і ми переселилися в престижний район. Мене перевели в елітну школу. Я завжди добре вчилася, тому не хвилю валася щодо навчання. Більше мене хвилю вали від носини з новими однокласниками, як виявилося, не дарма. Нові однокласники відразу пронюхали, що я не завжди жила заможно. Їм обов’язково потрібно було до чогось причепитися, щоб почати мене цькувати. Останні роки школи стали для мене справжнім пеклом. Тільки на уроці я відчувала себе захищеною. В інший час мені доводилося миритися з жа хливим, принизливим і образливим ставленням до себе. Мене часто били, робили це завжди так, щоб не залишалося синців, псували одяг, псували об ід.

Не знаю, як я все це пережила, але це стало трав мою на все життя. Я з жа хом згадую шкільні роки. Моє життя склалося добре в подальшому. Я працюю управляючою в престижною мережею магазинів. Нещодавно до мене на роботу прийшла влаштовуватися kолишня однокласниця. Вона мене не впізнала, а от я його відразу впізнала. У мене холодок по спині пройшов. Всі ці роки я мріяла їй помститися, але, коли у мене з’явилася така можливість, я не стала цього робити. Я просто не прийняла її на роботу. Виявилося, що її батьки збанкрутували, і вона дуже потребує грошей. Я могла прийняти її на роботу і підставити якось, але не стала. Бог їй суд дя.