Світлана з самого ранку носилася по кухні. Напередодні дочка сказала, що вона з сім’єю приїде до полудня привітати матір з днем народження. Світлана вже п’ятнадцять років живе зовсім одна у селі з тих пір, як не стало її kоханого чоловіка. Дочка давно перебралася в місто, вийшла заміж і народила двох дітей. Світлана своїх онуків обожнювала, але, на жаль, бачила їх дуже рідко. Донька рідко відвідувала свою стареньку матір. Але в цей день Світлані виконувалося сімдесят років, і вона чекала гостей. Вона прокинулася з першими променями сонця, щоб все встигнути,
дістала з морозилки ягоди, які приберегла для особливого виnадку. Онуки обожнюють ягідний пиріг. Незабаром вся кухня наповнилася ароматом свіжої випічки. Жінка нарізала кілька видів салатів, підготувала м’ясо, щоб шашлики організувати у дворі. До полудня все було готове, жінка навіть стіл накрити встигла. Тільки гостей все не було. Світлана почала переживати. Чи не сталося що-небудь? Вона намагалася додзвонитися до дочки, але та не брала трубку. Решту дня жінка не могла знайти собі місця. Тільки в десять вечора згадала, що за день нічого не з’їла, але апетиту не було.
Світла накрив тривожний сон прямо в кріслі. Прокинулася вона в сім ранку, знову набрала номер дочки. Дочка відповіла роздратованим, сонним голосом: -Мам, ти зовсім рушила розумом, так? Хто дзвонить в таку рань! -Вибач, доню, просто ви вчора не брали трубку і не приїхали. Я дуже переживала. З вами все в порядку? Ти ж сказала, що приїдете. -Все чудово! Ми поїхали в ресторан на день народження шефа Ігоря. Забула я тебе попередити. А тепер не заважай мені спати! Дівчина повісила трубку, старенька так і залишилася сидіти, а сльо зи котилися по її щоках.