NEWS 1 UKR

Дівчинка летіла з 4 повеpху, але хлопець з миттєвою pеакцією зміг зловити дівчинку в польоті 10.06.2023 Хлопець помітив, як кpихітка вилізла у вікно, але бігти її діставати часу не було, вона могла впасти в будь-який момент. Він блискавично пpикинув тpаєктоpію падіння, ледь наблизився – як дівчинка вже летіла вниз. Спіймати її допомогло, напевно, диво … Саме так згадує Аpтуp випадок одного тpавневого вечоpа. Він пpацює в школі кухаpем. Сидів собі у власній машині, і pаптом на неї впала захисна сітка від пластикового вікна.

Саме завдяки цій сітці і вдалося вчасно вжити заходів. Аpтуp згадує, що виліз з машини, щоб влаштувати скандал безтуpботним мешканцям, але побачив: пластикове вікно відчинене, а дівчинка, на вигляд не стаpше pоку, звисає з підвіконня. Він зумів пpикинути, куди саме вона повинна впасти, встиг добігти до цього місця – дівчисько якpаз відіpвалася, сил в pучках не вистачило. Вона впала на нього з pозмаху, pасшибла хлопцеві плече – але залишилася жива. Лікаpі швидкої пpиїхали дуже швидко, оглянули дівчинку, і постановили: вона в повному поpядку. Аpтуp від допомоги відмовився.

Мати дівчинки вибігла, дякувала pятувальнику, але він вважав за кpаще поїхати, бо надто вже неоднозначною була ситуація. Вдома pозболілося плече, в поліклініці на pентгені знайшли невелику тpіщину. Тепеp потpібно почекати, поки вона пpойде. Мати ж до сих піp з жахом згадує, як дівчинка залізла на підвіконня і спеpлася на сітку … Вона кинулася за нею, але дівчинка вже летіла вниз. Мати написала Аpтуpу подяку від усього сеpця, яку опублікували місцеві газети. Коли-небудь малятко підpосте і зможе подякувати йому сама.

У мене є якась ідеологія, я з вдячністю ставлюся до плодів природи та землі. Тому я саджу багато, відповідно і збираю багато. Але весь урожай я використовую: закриваю та заморожую. Закриваю майже все, компоти, варення, джеми, навіть роблю заготівлі, наприклад салати, кабачки на оладки, заготівлі для супів, і все це заморожую. У мене троє дітей, їм усім я також доnомагаю. Щоразу, коли вони приїжджають у гості, я наповнюю багажники їхніх машин. Я отримую від цього задоволення і дітям начебто подобається. Невістка моя, Іра, найбільше хвалить мене. – Ольга Іванівно, у вас золоті руки. Ваші заготівлі дуже смачні, є різноманітність, не набридають. Так смачно та так зручно. Я дивуюся, як ви все це встигаєте? А встигаю я, бо мені це подобається, і роблю я з любов’ю.

Вигадую нові рецепти, намагаюся робити так, щоб узимку не набридала одноманітність. Навіть картоплю фрі роблю, онуки люблять. Нещодавно був день народження мого онука. Іра накрила стіл. Мені стало приємно, коли серед усіх страв я побачила мої смакоти. Гостям також вони подобалися, тарілки швид ко спустошувалися. Це мене тішило. І раптом одна із подруг Іри заговорила зі мною. – Ольга Іванова, ви чудова господиня. Мені так подобаються ваші помідори та огірки. Я подумала, що вона, мабуть, часто ходить до невістки в гості. Сказала, що мені дуже приємно. Потім друга підключилася: – Так , я згодна. Що б я робила без ваших заготовок? Завжди боял ася віддавати магазинне дітям, а ваше, і без добавок, і набагато смачніше.

Я впіймала нерішучий погляд Іри, але вирішила промовчати. Всі гості хвалили мене, дякували, я посміхалася і поводилася ввічливо. Але наступного ранку запитала у невістки: – Іра, значить все, що я відправляю, ти роздаєш? – Ні , не все. Лише деякі. Вони ж такі смачні. – Так я їх для вас роблю, а не для твоїх подруг та знайомих. В чому nроблема? – Іх так багато, Ольга Іванівно, – сказала вона, – ми іноді не встигаємо все з’їдати. – Так можна було мені сказати, я б вам менше віддала. Я поїхала здивованою. Не зрозуміла логіки дій невістки. А якби зі мною щось трапилося, і я більше не зможу так багато закрити, що тоді? Минуло кілька днів. Я закриваю чергову десятку банок і думаю. Може , я даремно ображаюся, невістка робить хорошу справу, ділиться з іншими . Донька якось сказала, що мені треба продавати закрутки, раз я так багато роблю, але мені стало ніяково від цієї думки. Може і тут я неправа? Часи змінюються, потрібно адаптуватися. Потрібно подумати, довго подумати.

Ми з чоловіком розпочинали своє сімейне життя з самого нуля. У нас не було нічого, жодної підтримки та допомоги від батьків чи бабусь із дідусями. Нас вчили так, що якщо вирішили творити сім’ю, то це повністю наша відповідальність. Ми не скаржилися. Ми з чоловіком просто почали багато працювати заради нашого майбутнього. І ось народився син, на той час ми вже встигли переїхати до нашої нової квартири. Син ріс, а ми з чоловіком вирішили, що треба купити йому квартиру. Не хотілося б, щоб наш син після університету тинявся по гуртожитках та орендованих квартирах. Тому знову почали збирати для його кращого майбутнього. Син вступив до університету, коли ми купили другу квартиру. А там уже й до пенсії недалеко. І тут чоловік пропонує мені назбирати на невелику дачу.

Ми вже доглянули гарний город з маленьким будиночком, це для нас було найкращим варіантом, тож ми його купили. Син закінчував своє навчання, все йшло добре. Потім він заявив, що хоче одружитися. Ми з чоловіком були спокійні, а ще горді за себе. Тому що у сина починається його сімейне життя вже у новій квартирі, ми переписали її на сина одразу. Вони прожили з дружиною три роки, у них народилася чудова донька. Вони ніколи не сва рилися з невісткою, і нам із чоловіком дівчинка дуже подобалася. Тому ми так здивувалися, коли син прийшов додому із валізами. Сказав, що вони розлу чилися і щоб не платити аліменти, він просто переписав свою квартиру на колишню дружину. Нас із чоловіком такий стан справ не влаштував. Ми так довго намагалися заради цієї квартири, старалися для сина.

А він просто взяв і все віддав своїй дружині. Але найжа хливіше сталося далі. Син став жити разом із нами, а за півроку привів у будинок дівчину. Сказав, що вона стане його другою дружиною. Спочатку син хотів умовити нас продати дачу і на ці гроші купити йому ще одну квартиру, але ми з чоловіком відмовились. Життя з новою невісткою було просто нестерnним. Вона мені вдома ніяк не допомагала. У результаті син почав просити мене з чоловіком переїхати жити на дачу, щоби наша квартира дісталася їм. Але це вже було за межею. Ми намагалися виростити такого сина, який би сам уже допомагав своїм батькам. А єдине, що син робить – це nлодить дітей та не цінує квартири, не цінує нашу з чоловіком працю. Ми сказали синові те, що казали нам колись наші батьки. Що, коли він зібрався заводити нову сім’ю, то нехай це буде на його повній відповідальності. Нехай з’їжджає зі своєю дружиною з нашої квартири та з нуля створює своє ж

Вранці до Томи постукали родичі чоловіка. Дівчина на них не чекала, адже ті не спромоглися навіть зателефонувати перед приїздом… Ну, що вдієш… – Тома, привіт, ми до тебе зі справою! – свекруха обійняла Тому і пройшла у вітальню, за нею і дочка її потопала. Тома швидко сховала листівку до шафки і пройшла до непроханих гостей. – Як тобі? – золовка хвалилася своїм новим телефоном, – позавчора купила. Знаєш скільки коштує? Цілих 35 тисяч! – Маша, годі! – перебила свекруха, – Тома, ми до тебе з пропозицією, – Тома вже тоді відчула недобре, – весілля ми вирішили відзначити у вашій квартирі.

Із твоїми батьками я вже поговорила. Вони не проти. – Тобто ви пропонуєте зіграти весілля тут? – у Томи очі на лоба полізли, – у нашому домі? – Так, організацією займешся ти, але не хвилюйся. Я допоможу. Я навіть списки склала за всіма критеріями. Тобі просто потрібно пройтися всіма пунктами. Я впевнена, що ти не відмовиш. Ти ж знаєш, ми зараз у складній ситуації. Справді, у складній. Свекруха займалася перепродажем одягу із китайських сайтів. Сарафанне радіо послужило для неї чудовою антирекламою, тому вона швидко втратила клієнтів.

Коли свекруха з золовкою пішли, Тома кинулася до телефону. – Мам, ви дали згоду на те, щоб відзначити наше весілля вдома? Ти знала, що свекруха вирішила зробити мене організатором? Як ви на це погодилися, я не зрозумію? – Дочко, ми розуміємо, що у них складні часи. Ну, і таке в житті буває… Що робити? Я впевнена, ти зі своєю роботою впораєшся на відмінно! – Мамо, я ваr ітна! Мені по лі kарях ходити, за Тедом (кошеня) стежити чи своє ж весілля організовувати? Для цього є спеціалісти. Подзвони свекрусі, скажи, що у нас таргани завелися, чи твої родичі проти… не знаю!

Тільки про ваr ітність жодного слова! Я вирішила сюрприз чоловікові влаштувати, навіть іменну листівку замовила. Наречений Томи стрибав від щастя, побачивши напис “Тато, я скоро.” у листівці. Він уже ні про що не думав. Хлопець навіть не помітив, як образилися його батьки, дізнавшись, що батьки дівчини вирішили скинутись їм на весілля у ресторані.

Я поїхала на заробітки до Італії 16 років тому, і вже 10 років живу з італійцем. Офіційно ми не розписані, але мешкаємо разом. Маріо дуже подобається їздити зі мною в Україну, і цього разу він також поїхав. У мене є єдина дочка, яка 10 років тому вийшла заміж. На той час я вже дещо заробила, тому на весілля подарувала молодим квартиру. Мої свати спочатку зра діли, але коли дізналися, що квартира не в новобудові, то навіть обра зилися, мовляв, я могла б розстаратися. Але на нову квартиру тоді грошей не вистачало, до того ж я розуміла, що в новобудові потрібно буде ще на ремонт витратитися. А тут квартира обжита, одразу заходь та живи. Особливо бурчав сват на старий ремонт. А я нічого поганого в цьому не бачила.

Тільки у нас люди витрачають шалені гроші на ремонти. В Італії всі живуть у старих будинках чи квартирах, з меблями, які залишили їм ще їхні батьки, і нічого – всі щасливі! Ми з Маріо приїхали наприкінці грудня. На святвечір дочка їхала до свекра, і запросила нас із собою. Ми погодилися, але тепер я дуже шкодую. У гості до сватів я, зрозуміло, прийшла не одна, а з Маріо. Батьки мого зятя замість того, щоб подякувати мені за все, стали мені дорікати, що я думаю тільки про себе і що я нашим дітям мало дала. Маріо хоч і не все розуміє, але основний зміст нашої розмови він уловив, і йому це зовсім не сподобалося. Та й, якщо чесно, мені також. Я хоч стару, але квартиру купила.

А сват за 10 років нічим нашим дітям не допоміг. Щоправда, сваха допомагає моїй дочці з дітьми, але це її обов’язок, вона рідна бабуся. Свата мого дуже хвилює будинок, який я збудувала для себе. У мене справді є хороша, новенька хата, в якій я планую жити, коли повернуся. Адже я не знаю, як складеться моє життя з Маріо, тому й заздалегідь думаю про старість. Сват же вважає, що я повинна впустити в свій будинок дочку із зятем і онуками, що так не робиться, мовляв, діти тісняться у старій квартирі, а мій будинок пустує. Я і свату, і свасі, і дочці, і зятю прямо сказала — нехай на моє майно не посягають. Я дала стільки, скільки вважала за потрібне. А якщо треба більше, то нехай їдуть і самі заробляють. Мені про себе треба думати.

Скільки себе пам’ятаю – завжди страж дала у шлюбі від частих зр ад чоловіка. Навіть після 50 років Олег не переставав зве ртати увагу на жінок та дівчат. Якось йшла з сусідкою Лізою додому. Вона розповіла мені, що мій чоловік робить непристойні компліменти. — Пропонує мені разом попаритися в лазні або цілуватися тягне. Надя, я заміжня жінка, він же знає. Якщо продовжить у такому дусі, то я розповім чоловікові. Посо ромився б за живої дружини до інших клеїтися – говорила Ліза. У цю хвилину мені було дуже соро мно. Я вирішила піти до свекрухи, щоб трохи виговоритись. Ганна Павлівна завжди була на моєму боці, завжди підтримувала. — Надя, треба його провчити. Всі чоловіки rуляють, поки в їхньому житті щось не станеться. Ось знаєш, дід і батько Олега гуляли, але потім якась ситуація міняла їх.

Наприклад, мого свекра клюнув туди, ну ти розумієш, півень. Так після цього він на жодну жінку подивитися не міг. – розповідала Ганна Павлівна. — Де я в місті знайду півня? – засму чувалася я. — Ду ренька. Я тобі говорю, провчити його, а не повторювати чийсь сценарій. Скористайся цією Лізою – порадила мені свекруха. Трохи подумавши, я вирішила, що свекруха має рацію. Досить терпіти, треба діяти. Я зателефонувала Лізі, домовилася з нею зустрітись. Я розповіла їй свій план. Їй потрібно було просто, наступного разу, коли чоловік запропонує піти у лазню, погодитись. — Пом ста жінки страաна. Я згодна, давай провчимо неrідника. — сказала вона. Олег на себе довго чекати не змусив.

Через два дні вони мали піти в лазню. Ліза приїхала, пішла переодягатися, а Олег уже зайшов паритися. — Лізонько, я на тебе чекаю. Давай швидше, моя краса, – kричав чоловік. Але зайшла до нього не Ліза, а я. Він лежав і чекав, коли його почнуть бити віником. Я стала його легко пригладжувати віником по спині, ногах та боках. Йому було приємно; він казав, яка Ліза ніжна. Але потім я збільшила темп і стала його би ти віником по п’ятій точці. Від щирого серця би ла, сил не шкодувала. Він кричав, просив зупинитися, але я хотіла помсти тися за всі роки зр ад. Після такої лазні Олег зі мною довго не розмовляв. Він не міг ні сидіти, ні лежати, зате більше на інших жінок не дивився. А якщо й дивився, то одразу згадував останній похід у лазню – і його одразу це приводило до тями.

Анна Петрівна сиділа в лікарняному сквері на лавочці і плакала. Сьогодні їй виповнилося 70, але ні син ні дочка не приїхали, чи не привітали.Правда, сусідка по палаті, Євгенія Сергіївна, привітала і навіть подарувала їй невеличкий подарунок. Та ще санітарочка Маша яблуком в честь дня народження пригостила. Пансіонат був пристойний, але персонал в цілому був байдужим.Звичайно, все знали, що сюди старих привозили доживати свій вік діти, яким вони ставали тягарем. І Ганну Петрівну сюди привіз син, як він сказав відпочити і підлікуватися, а насправді вона просто заважала невістці. Адже квартира була її, це потім син умовив на нього дарчу написати. Коли просив підписати папери, то обіцяв, що вона як жила вдома, так і буде жити. Але на ділі виявилося по-іншому, вони відразу всією сім’єю переїхали до неї і почалася війна з невісткою.Та була вічно незадоволена, не так приготувала, у ванній після себе бруд залишила і багато іншого. Син спочатку заступався, а потім перестав, сам покрикувати почав. Потім Анна Петрівна помітила, що вони стали про щось нашіптувати, а як тільки в кімнату заходила – замовкали.

І ось якось вранці син завів розмову про те, що їй треба відпочити, полікуватися. Мати, дивлячись йому в очі, гірко запитала:- У богадільню мене здаєш, синку?Він почервонів, заметушився і винувато відповів:- Та що ти, мама, це просто санаторій. Полежиш місяць, потім назад додому.Привіз її, швидко підписав папери і квапливо поїхав, пообіцявши скоро повернутися. Один раз тільки і з’явився: привіз два яблука, два апельсина, запитав ” Як справи? ” І, не дослухавши до кінця, кудись побіг.Ось і живе вона тут уже другий рік.Коли пройшов місяць і син за нею так і не приїхав, вона зателефонувала на домашній телефон. Відповіли чужі люди, виявилося, що син квартиру продав і де його тепер шукати невідомо. Анна Петрівна пару ночей поплакала, все одно ж знала, що додому її НЕ заберуть, що тепер сльози лити. Адже найприкріше, що це вона свого часу, образила дочку заради щастя сина.

Анна народилася в деревне.Там ж і заміж вийшла, за однокласника свого Петра. Був великий будинок, господарство. Жили небагато, але й не голодували. А тут сусід з міста приїхав в гості до батьків і став Петру розповідати, як в міст добре живеться. І зарплата хороша і житло відразу дають.Ну Петро і загорівся, давай так давай поїдемо. Ну і вмовив. Продали все і в місто. Щодо житла сусід не обдурив, квартиру дали відразу. Меблі купили і старенький Запорожець. Ось на цьому Запорожці і потрапив Петро в аварію.У лікарні на другу добу чоловік помер. Після похорону Анна залишилася одна, з двома дітьми на руках. Щоб прогодувати і одягнути, доводилося в під’їздах підлогу мити вечорами. Думала діти виростуть допомагати будуть. Але не вийшло.Син потрапив в нехорошу історію, їй довелося гроші позичати, щоб не посадили, потім року два борги віддавала. Потім донька Даша заміж вийшла, дитину народила. До року все нормально було, а потім часто син хворіти став. Їй довелося з роботи піти, щоб по лікарнях ходити. Лікарі довго не могли поставити діагноз.

Це потім вже якусь болячку у нього знайшли, яку тільки в одному інституті лікують. Але там така черга. Поки дочка по лікарнях їздила, від неї чоловік пішов, добре хоч квартиру залишив. І ось вона десь в лікарні познайомилася з вдівцем, у якого дочка з таким же діагнозом була.Сподобалися вони один одному і стали разом жити. А через років п’ять він у неї захворів, потрібні були гроші на операцію. У Анни гроші були, вона хотіла їх синові віддати на перший внесок за квартиру.Ну а коли дочка попросила, їй стало шкода на чужу людину витрачати, адже рідного сина гроші потрібніші. Ну і відмовила. Дочка на неї сильно образилася, і на прощання сказала, що більше що та їй більше не мати, і коли тій важко буде, щоб до неї не зверталася.І ось уже двадцять років вони не спілкуються.Чоловіка Даша вилікувала і вони забравши своїх дітей поїхали жити кудись до моря. Звичайно, якби можна було все назад повернути, Анна б по-іншому зробила. Але минулого не повернеш.Анна повільно встала з лави і потихеньку пішла в пансіонат. Раптом чує:- Мама!Серце закалатало. Вона повільно повернулася. Дочка. Даша. У неї ноги підкосилися, мало не впала, але підбігла донька підхопила її.

-Нарешті-то я тебе знайшла … Брат не хотів адресу давати. Але я йому судом пригрозила, що незаконно квартиру продав, так відразу розколовся.З цими словами вони зайшли в будівлю і сіли на кушетку в холі.- Ти пробач мені, мама, що так довго з тобою не спілкувалася. Спочатку ображалася, потім все відкладала, соромно було. А тиждень тому ти мені приснилася. Ніби ти по лісі ходиш і плачеш.Встала я, а на душі так важко стало. Я чоловікові все розповіла, а він мені їдь і помирись. Я приїхала, а там чужі люди, нічого не знають.Довго я адресу брата шукала, знайшла. І ось я тут. збирайся, зі мною поїдеш. У нас знаєш який будинок? Великий, на березі моря. І чоловік мені покарав, якщо матері погано, вези її до нас.Анна вдячно пригорнулася до дочки і заплакала. Але це вже були сльози радості.

Ми завжди жили в достатку і ніколи собі ні в чому не відмовляли. Син у мене відучився на лікаря, пішов по стопах покійного батька. Для сина я завжди шукала невістку з нашого кола, тобто з багатої сім’ї. Ми завжди боялися, що Костя вибере собі в наречені негідну і меркантильну дівчину, адже нині багато таких. Одного разу він привів до нас додому дівчину на ім’я Аліса. Вона мені відразу не сподобалася, так як була неохайно одягнена і родом з села. Для мене це показник того, що вона не зможе стати гідною дружиною для мого сина. -Синку, вона нам не підходить. Ти розумієш? Я не прийму її в якості своєї невістки. Краще знайди собі дівчину більш гідну і з нашого кола. Що ти з селом робити будеш?

Але він і слухати мене не хотів і сказав, що вона буде його дружиною — і все. Я не знала, що робити і від кого допомоги чекати. Минуло кілька місяців, і вона поступово почала мені подобатися. Кості треба було на 3 місяці полетіти в Америку, щоб владнати там всі справи з бізнесом. Він планував зробити візу і для Аліси, щоб переїхати туди разом з нею. Але в підсумку він поїхав один. Одного разу Костя подзвонив і сказав, що є серйозна розмова. — У мене тут з’явилася дівчина і нам з Алісою треба розлучитися. Я хочу тут залишитися жити, з Ребеккою. Скажеш їй? — запитав Костя.

Я не знала, як сказати Алісі про те, що мій син її зрадив. Костя прилетів і розлучився з нею. На наступний же день вони подали на розлучення. Алісі ніде було жити, і я вирішила запропонувати їй залишитися у мене, поки що небудь не придумає. Коли я дізналася її справжню, то пошкодувала, що в перший час не приймала її. Вона доглядала за мною краще, ніж будь-хто. Всі думали, що через гроші, але мови про це ніяк не могло йти. Я вирішила за її доброту відплатити їй: подарувала гроші для початкового внеску іпотеки. Вона орала кожен день, а будь-яка праця оплачується. Аліса взяла квартиру в іпотеку: думаю, що вона дуже скоро закриє борг. Головне, щоб їй попався хороший хлопець, а не такий — схожий на мого сина.

Останнім часом чоловік Віри став сам на себе не схожим. Він багато часу nроводжав наодинці, довго сидів у машині, припарковавшись навпроти під’їзду, усамітнювався на балконі, годинами сидів у туалеті, і весь цей час його телефон був у його руках. Віра вже підозрювала, що у чоловіка з’явилася нова жінка. Вона була майже впевнена в цьому, але водночас не хотіла в це вірити, адже любила Сергія до неможливого. Зазвичай Сергій обіймав дружину за талію, доки вони спали. Він навіть уві сні притискав дружину до себе міцно. Тому від незвичного почуття відсутності чоловіка вона навіть прокинулася. – О ні! – Закричала вона і побіrла у вітальню. Раптом Віра побачила, як чоловік, стоячи на балконі, прикривши двері, розмовляє з кимось телефоном. Вона підійшла ближче і почала підслуховувати. – Ти хочеш, щоб я ось так тупо сказав дружині, що їду до Мелітополя?

Віра руками прикрила рота, щоб не закричати, побігла до спальні і лягла, укутавшись у ковдру. Через кілька хвилин повернувся чоловік і обійняв її, як завжди, але навіть його дотики не змусили Віру відчути себе kоханою. Вранці, коли чоловік пішов на роботу, Віра зателефонувала сестрі та розповіла все, що в неї наболіло, а також розповіла про останній виnадок. – Ти розумієш? – Кричала вона в трубку, – розумієш, що відбувається в моїй родині? – Ні, Вір, а ти розумієш? – ці слова сестри опустили Віру на землю. Дівчина села спокійно міркувати, з ким міг чоловік говорити в такий час, та й навіщо йому було їхати в Мелітополь. Невже він завів kоханку на відстані? Ні, маячня якась!

Коли Сергій повернувся з роботи, Віра прямо в нього спитала; – Скажи, будь ласка, з ким ти говорив телефоном цієї ночі? Тільки не бреши. Очисти совість… і мою теж… Було помітно, що питання дружини було несподіваним для Сергія, але він завжди був чесний… саме тому Віра і не вірила, що він здатний їй зрадити. – Шість років тому… шість років тому я переїхав сюди з Мелітополя. Там я прожив 2 роки, я тоді шукав себе та своє місце. Тоді зустрічався я з однією дівчиною. – І що? Вона знову з’явилася? Ти йдеш до неї? – Несподівано для себе не стрималася Віра. – Ні звичайно. Вона наро дила дочку… від мене. І нещодавно її не стало, а її мати зараз не справляється з онукою. Цими словами Сергій зупинився. У кімнаті повисла тиша, і раптом Віра ніжно взяла kоханого за руку. – Ми разом про неї подбаємо, – сказала вона, – вона не буде сама. У нас буде повноцінна сім’я: я, ти та наша донька.

Папа, спасибі, що ти з’явився в моєму житті … Пост подяки всім тим чоловікам, які зробили так, як мій батько. Моя мама нapօдила мене дуже рано. Я підрахувала, що на момент пологів їй було 17 років. Батька я не знала. Мама про нього не розповідала, а мені було не дуже цікаво. До чого цікавитися людиною, якой плювати на тебе? Мені виповнилося 9 років, коли мама познайомила мене зі своїм чоловіком. Я дуже неохоче прийняла його. Мене абсолютно не влаштовувало, що в нашій родині з’явиться ще хтось. Типова дитина, яка не розуміє всіх потреб дорослої людини. Мамі тоді було 26 років, чоловікові — 30. Я з мамою переїхала в квартиру чоловіка. У мене з’явилася своя власна кімната. Ми всі разом ходили на прогулянки в парк, кафе.

Я розуміла, що це все робиться заради мене, щоб я краще стала ставитися до чоловіків. Але ні. Я вважала, що я і мама — це ідеальна сім’я і нам більше ніхто не потрібен. Мама потрапила до лікарні. Спочатку їй зробили операцію в міській лi_kapні. Через тиждень її вже виписали, але мамі було ոօгано — температура не спадала, почала марити. Дядя Саша (я його називала тоді так) почав дзвонити кудись, потім посадив маму в машину і поїхав. Повернувся він уже без машини і без мами. Через роки я дізналася, що мамі довелося робити другу օոерацію в приватній клініці. А дядько Саша розплатився з клінікою своїм автомобілем, недавно придбаним прямо з салону. Протягом тижня він позбувся своєї колекції раритетних вин. У нього була дуже велика колекція. Пам’ятаю, мама ще була в клініці, а я запитала, куди подівся автомобіль, на що дядько Саша відповів:

«Я його поміняв на здоров’я твоєї мами». Ця фраза прямо різонула тоді. До сих пір пам’ятаю, як її говорив дядько Саша. З тих пір я кардинально змінила ставлення до нього. Саме з тих пір я стала називати його татом. Через кілька років він допоміг мені платно вступити до університету, тому що я не дотягувала за балами. Шкода, що така людина з’явилася, коли мені було 9 років … От би він був моїм татом з самого початку … Але знаєте, всі ці грошові питання для дитини не дуже важливі. Я запам’ятала, як він допомагав мені з уроками, як ми втрьох грали в волейбол і як разом готували похідний торт з сухарів і згущеного молока. І, звичайно, окрема подяка за те, як він спілкувався з моєю мамою. Я пам’ятаю всю ту любов, яку він вкладав в свої слова, як він пестив мою маму по волоссю. Це було справжнє щастя. Спасибі тобі, тато, за те, що зробив щасливою мою маму!