NEWS 1 UKR

У парку сиділа молода жінка з візком. У неї був стомлений вигляд. Видно було, що вона засму чена. Дитина кричала в колясці, а вона сиділа, нічого не робила. На той час ми з чоловіком були у парку, нам не хотілося сидіти вдома. Я подумала, яка вона щаслива, у неї дитина. А мені так і не вдалося стати матір’ю. Нам із чоловіком уже за сорок, ми ліkувалися, але безрезультатно. У мене була одна заповітна мрія стати матір’ю. Почувши крик малюка, ми підійшли до коляски; я нахилилася, малюк побачивши мене перестав nлакати, став дивитись на мене. Я посміхнулася дівчинці, у відповідь вона посміхнулася до мене. Видно було, що втомила матусю. Вона дивилася на малюка з погордою.

Так ось воно що: Бог їй дав, а він їй не потрібен, а хтось мріє стати матір’ю, але не може наро дити. Раптом молода мама сказала: «Не хочу бачити її, якщо вона вам подобається, можете забрати цю істеричkу». Мені здалося, вона жартує, адже яка мати може віддати свою дитину? Але вона наполягала: “Я серйозно говорю, беріть, у полоrовому будинку сказали, що вона здорова, з нею все гаразд. Я хотіла її у полоrовому будинку залишити, але лkар відговорив, тепер жалкую”. Від почутого я остовпіла. Їй було двадцять років, вона сиро та, виросла в дитбу динку. Познайомилася з хлопцем, закохалась у нього. Незабаром заваrітніла від нього.

Але хлопець покинув її, сказавши, що це не є його nроблемою. Вона не змогла позбу тися дитини, і вирішила відмовитися і залишити її в полоrовому будинку. Але ліkар відмовив – і вона виписалася з полоrового будинку з дочкою. Вона не має грошей, не має житла. Вирішила віддати дитину до дитбу динку. Я взяла дитину з коляски і подивилася на чоловіка. Ми вирішили всино вити дівчинку. Мати справила на мене гарне враження, мабуть, пристойна жінка. Вона сказала, що батько дитини – нормальна людина, просто негідник. Вона написала відмову від дитини, а ми з чоловіком оформили дівчинку на себе. Моя дочка виросла розумницею та красунею. Ось так – випадкова зустріч перевернула наше життя. Хоча випадковостей не буває. Може, Бог почув мої молитви.

До будинку залишалося зовсім небагато. Поворот з траси ліворуч на перехресті та хвилин десять по ґрунтовій дорозі.Роман Юрійович раптом відчув втому. Увімкнув поворот, виїхав на перехрестя і здригнувся від різкого звуку гудка, далекого світла і вереску гальм. -Звідки тут вантажівка, не було ж нікого? Вантажівка промчала повз. Роман пригальмував і зупинився на узбіччі. Руки його тремтіли. Адже ще секунда, і його благополучне життя могло скінчитися. Він глянув на себе в дзеркало. -Навіщо я і сів за кермо, як погульбанив? Та ще й сварився з Оксанкою, яка сховала ключі від машини. Ось точно кажуть, що сорок не святкують. Хоча я й не святкував. Просто склянку біленької взяв – хоч настрій підняти. Праворуч на дзеркалі – іконка. Оксана прикріпила від гріха, щоб нічого не сталося. Іконка відсвічувала у миготінні фар. Роман глянув на іконку й перехрестився. Молитви він не знав ніколи, подумав тільки: -Господи, дякую, що живий лишився! Винен я, вибач, Господи! Додому їхав повільно, обережно. Машину у гараж поставив. -Приїхав? Ну що ти виробляєш? – Оксана вийшла в одному халатику. – Мене образив. Веселий за кермо сів! Зовсім вже, Романе, що з тобою? Роман знизав плечима – сам не знає. І справді, що з ним. Начебто все є. Дружина кохана, син Олежик, бізнес, гроші, будинок великий.

А чогось важливого нема. Якоїсь колишній радості. Наче він раптом розгубився, на перехресті зупинився і не знає, що далі робити. Вночі снилася повна нісенітниця. Спочатку стеля гойдалася. Потім кімната виросла, стала просто величезна. Придивився – біля дальньої стіни в кріслі дід якийсь сидить з довжелезною бородою. Когось так дуже нагадує, але ніяк не згадати. -Ну що, Романе, що це ти незадоволений такий? – запитує дід. – Чим живеш, у що віриш? А Роман сам не знає, що відповісти. Подумав: -Та живу нормально, все гаразд. Дружину люблю, сина. Собачка є в мене. А вірю у що? Та в гроші вірю, та в силу свою. А більше й не знаю, у що ще вірити. Тільки з грошима та силою і можна в житті добре влаштуватися. Тільки це мені допомагало. Щоправда, тепер чомусь допомагати перестало. А дід думки його чує, головою похитав: -Наче й не дурень ти, а не бачиш нічого. Повертати пора борги… Повертати. Тоді й полегшає тобі… І тут почав дід від Романа віддалятися. Все далі, і далі, і далі. Роман тільки хотів його спитати, а що повертати хоч? Кому? Як дід зник, сон розтанув, а Роман різко прокинувся. Голова нила від вчорашнього. Він підвівся, пішов на кухню, відкрив морозилку і дістав біленьку. Налив, понюхав і вилив все в мийку. -Романе, – Оксана стояла у дверях. – Ти чого? Ти ж ніколи не захоплювався, що трапилося? -Та нормально, Оксано. Ти пробач, якщо вчора образив. А пес де? Іди до мене, друже! Ну пробач, пробач!

Бачиш, я винен перед вами. Оксано, налий каву будь ласка, мені на роботу треба з’їздити. Роман Юрійович мав свій бізнес – фірму з будівництва житла. Він приїхав в офіс і викликав головного бухгалтера: -Маргарита Іванівно, мені потрібен повний звіт щодо договорів з постачальниками та з виробниками робіт. У нас є заборгованість? -Романе Юрійовичу, звичайно ні, з усіх робіт була передоплата. Я підготую документи і вам принесу. -Добре, Маргарита Іванівно, – Роман сів і почав думати, про які такі борги йому дід уві сні говорив. Але так нічого й не вигадав. Згадав, як починав багато років тому. Бухгалтерку стару Любов Василівну згадав. Багато чому вона його навчила, як бізнес вести. А виконроб Григорій Павлович класний був мужик. Та й проектувальник не підкачав. Всі давно вже на пенсії, адже саме вони допомогли йому підняти бізнес. Де вони тепер як живуть? Потім ще передумав, тітку материну згадав, Марію Василівну. Все дитинство він до неї на літо їздив. Любила вона його без пам’яті – своїх онуків у неї й не було, а дочка у місті жила. І Марія Василівна няньчилася з ним, коли ще малий був. І годувала, і втішала. І конячку дерев’яну запрягала, все йому ніяк догодити не могла, любила Ромчика, все для нього робила. Не сварилася, що книжки з ліхтариком читав ночами під ковдрою.

А коли закохався вперше Ромчик, то тільки їй, бабусі улюбленій Марії Василівні, потаємні думки свої довіряв. Так ось як виходить виявляється! Це означає, що всі ці люди його тоді спрямовували, допомагали йому, а потім старі стали, а він їхньої відсутності поруч ніби й не помітив. Ось про що дід із бородою уві сні говорив. Ось кому віддавати борги треба. Викликав Роман Юрійович кадровичку, попросив дізнатися, де зараз колишні працівники. Імена назвав, хто його цікавить.Та й чи живі. Незабаром кадровичка довідку принесла з усіма адресами. Живі всі. Потім Роман Юрійович зателефонував матері. Мовляв, що я заїхати до вас, як завжди зібрався. Що купити, як батько. А потім обережно про бабусю спитав, про Марію Василівну. Боявся, може він у своїй колишній байдужості пропустив щось? Може мати казала, що бабусі вже не стало. Вона часто то про одного, то про іншого родича говорить, а в Романа все повз вуха. -Та я ж тобі казала, слаба Марія Василівна. Дочка її доглядає, та донька й сама заслабла. З чоловіком розлучилася, до матері повернулася. У Романа Юрійовича навіть вуха та щоки почервоніли. Як же ж він жив, і справді не бачив, та не чув нічого! Добре, що зараз ніхто не бачить його. Йому тільки в дитинстві так соромно було, коли він бабусю Марію Василівну обманув. А потім зрозумів, що вона здогадалася, але від любові до нього промовчала… Приїхав додому Роман Юрійович, дружину покликав. -Оксанко, я порадитися хочу…

Розповів їй усе, що задумав. Вона подивилася здивовано, потім обняла чоловіка. -Добрі в тебе думки. Поїхав він спочатку до Любові Василівни. Відчинила вона двері, зраділа, пожартувала правда трохи: -Романе Юрійовичу, невже ти про мене згадав? Ну сідай, розказуй, ​​чайку зараз наллю. Він усміхнувся: -Та я й не забував ніколи, Любов Василівно, завжди пам’ятав із вдячністю. А ось відвідати тільки зараз здогадався. Дякую за все, чого навчили. Я тут порахував за останні роки, що ви зробили, то великий прибуток у нас тепер. Премію вам привіз, щиро дякую! Він вийняв товстий конверт і поклав на стіл. -Ось ти порадував, Романе, та й порадував. І тим, що відвідав, та й премія твоя велика допомога на пенсії. Пообіцяв Роман Юрійович, що ще заїде. Вийшов, іде, посміхається. Неначе радість Любов Василівни йому передалася. Потім до колишнього виконроба Григорія Павловича заїхав, та до Валерія Івановича, проєктувальника. Подякував, теж премію у конверті дав. Слово за слово, виявилося у Валерія Івановича проєкт будівництва будинків для малозабезпечених. Будинок недорогий, але гарний. Обговорив із ними, вирішили нову серію налагодити. Небагатим людям допомагати житло придбати, та частково від фірми спонсорувати. Засвітилися очі у мужиків, адже не старі ще, можуть у добрій справі допомогти, раді, що їхній досвід став у нагоді! Додому повернувся Роман Юрійович у піднесеному настрої.

Давно його дружина таким натхненним не бачила. Сіли вечеряти, Роман їй і каже: -Ну а тепер, Оксанко, найважче. Ти мене підтримаєш, поїдеш зі мною? Я давно тебе хотів з бабусею улюбленою Марією Василівною познайомити. Та бачиш, зачерствіла душа, забув, як треба жити. Сіли всією сім’єю у машину, навіть песика взяли. До села шлях неблизький, години чотири їхати. Спочатку трасою, потім з траси з’їхали, дорога вузька, а з обох боків поля. От і приїхали. Роман зупинив машину біля невеликого будиночка. Сходами жінка літня воду з колодязя несе, важко їй. Видно, це і є донька бабусі. Постукали в хвірточку. -Здрастуйте, а Марія Василівна тут живе? Жінка підійшла і відкрила хвіртку. Дивиться на них і не впізнає! -Та я до бабусі, Марії Василівни на літо приїжджав раніше, – сказав Роман. – Ромчик я, Тетяни Андріївни син. А ви її дочка, мабуть? З хати визирнула старенька. Вона глянула на Романа і сплеснула руками. -Ромчик, та невже ти це? – сказала бабуся. Роман теж глянув на неї та так і застиг… -Бабусю Марія, привіт, це я, приїхав я, – бурмотів він нескладно, хотів обійняти її, та розцілувати, але дуже вже вона була маленька. Розгубився, нахилився, та й кинувся в ноги.

-Не сварися, бабусю Маріє, – просив він її. – Не сварися, це я, Ромчик, ми тепер до тебе часто приїжджатимемо. А вона гладила його по голові і беззвучно плакала. Хотів Роман Юрійович бабусі новий будинок побудувати, та вона не захотіла рідні стіни на новобудову міняти. Тоді він затіяв їй ремонт, утеплив, дах перекрив, рами нові вставив під колір старих. На подвір’ї свердловину пробурив, воду в будинок провів. Що хотіла бабуся – те залишив, що погодилася – оновив. Заграла хата новими вікнами та теплом старим. Хотів Роман бабусю та дочку її Катерину до себе закликати жити та ті відмовилися. Не годиться на старості років житло, та свій порядок життя міняти. На тому й вирішили, що Роман із сім’єю до них частіше приїжджатиме. А влітку Оксана з Олежиком у них погостюють… …Восени їхали Роман і Оксана з Олежиком від бабусі Марії Василівни. Роман Юрійович зупинив машину, вийшов, вдихнув осіннє повітря. Прозоре, із запахом прілої трави та польових квітів. Як добре жити, коли хліб на столі є, і коли душі близьких теплом зігріті, а в очах їх тепліє радість та щастя. Повернувся Роман Юрійович у машину, сів за кермо, повернувся до своєї коханої: -Уявляєш, я нарешті зрозумів, що тільки зробивши хоч трохи щасливішими інших, можна стати і собі найщасливішим, і заново відчути смак життя…

Коли мені було 28 років, я одружився на жінці, якій вже 30. Я в пориви ревнощів kp ичав на неї, розтріпав їй волосся перед відходом на роботу, щоб вона не виглядала прекрасною. Я знав, що мені потрібна доnомога, але я соромився звернутися до nсихолога. Коли моя дружина заваrітніла, я трохи розслабився. У нас наро дився хлопчик. Коли дитина пішла в дитячий сад, а дружина повернулася на роботу, я почав нер вувати. На роботі дружини працюють тільки жінки. Одного разу дружина проводила ревізію і повідомила, що затримається.

Я чекав біля вікна, коли помітив, як вона вийшла з машини чоловіка. Перший раз вдap ив її по носі. Незважаючи на мої прохання про прощення, вона подала на роз лучення. Вона заявила, що раніше мирилася з моїми спалахами, але ոօбої стали вже занадто. Як з’ясувалося, чоловік в машині-чоловік її колеги, всі жінки з роботи поверталися додому. Під час слухання справи про роз лучення вона заявила, що у мене аrресивне ставлення до дитини, хоча такого не було. Вона зробила це, щоб ніколи мене не бачити. Суд встановив графік зустрічей з дитиною. Ми зустрічалися в певному місці, вона віддавала мені сина і забирала його ввечері.

Так пройшло шість місяців. Зараз моїй дитині п’ять років, і він розповідає мені, що відбувається вдома. Він стверджує, що з ним сидить тітка, що мама вечорами кудись йде. Логічно, що особисте життя мами налагоджується. Це платна няня, як я з’ясував. Я зв’язався з дружиною і наполіг, щоб вона віддала сина мені, а не який-небудь няні на час своєї відсутності. Дружина відмовилася, стверджуючи, що привозити його до мене довго і дороrо, а з нянею простіше. Я не хочу, щоб незнайома жінка сиділа з сином. Звернутися в су д? Раптом дружина виграє? Я хочу бачити сина регулярно! Так, я був дурнем, але ще є час все змінити хоча б перед сином.

Вони були одружені цілих тридцять сім років. І одного разу чоловік заявив їй, що йде від неї до інաої жінки. Цією жінкою виявилася його молоденька секретарка. Його нова жінка сер ця зажа дала, щоб вони жили в його будинку, де всі ці роки він проживав зі своєю дружиною. Він був дуже розкішний, перебував у престижному районі та коштував цілий стан. І так як у нього був хороший юрист, йому вдалося домогтися того, щоби цей будинок залишився у нього. Він дав своїй дружині три дні, щоб зібратися і виїхати з його будинку. Перший день вона провела, пакуючи речі.

На другий день вона викликала вантаж ників, і вони забрали її речі. А на третій день було найцікавіше: вона сіла за свій улюблений обідній стіл і з’їла майже півкіло креветок та баночку ікри. А потім до її голови прийшла геніальна ідея. Вона з посмішкою на обличчі зайшла в кожну кімнату цього будинку і засунула панцирі креветок, що залишилися, які вмочила в ікру, у всі карнизи. Прибралася на кухні і поїхала. Потім молода nасія її колиաнього чоловіка заїхала в будинок. І кілька днів вони насолоджувалися компанією один одного та спільним проживанням у цьому будинку.

Але потім у хаті потихеньку почав поширюватися страաенно неприємний запах rнилі. Вони перепробували все: провітрювання, забрали килими, скрізь розвісили освіжувачі повітря. Вони навіть перевірили дезінсеkцію у будинку. Але неприємний запах продовжував му чити господарів цього розкішного будинку. Гості перестали до них годуватись. А хатня робітниця звільни лася, бо не могла там більше працювати в таких умовах. У результаті вони вирішили переїхати, оскільки теж не могли це терnіти. Вони намагалися nродати будинок, але всі відмов лялися від цієї ідеї, тільки-но приходили на його огляд.

Потім вони спробували знизити ціну будинку вдвічі, але це не допомогло. Через якийсь час його колиաня дружина зв’язалася з ним, щоб дізнатися, як у нього справи. І він розповів їй про жах ливий запах у будинку і, що через це не може nродати його. Вона вислухала його, і сказала, щоб він пере живав, тому що вона дуже сkучила за своїм ста рим будинком і готова його придбати тільки за ціною, яка в п’ять разів нижча, ніж він продавав її.

Він погодився. Але бо дуже боя вся, що вона прийде додому, відчує той запах і відразу ж відмовиться від покупки, наполяrав на тому, щоб вона підписала всі необхідні папери прямо того ж дня. І вона все зробила, оскільки він просив. Тепер вона знову господарює у своєму чудовому будинку, а колишній чоловік навіть не підозрює про махі націю, яку вона провернула.

Софія нарешті завагітніла. Але була тільки одна обставина, яка її засмучувала. Чоловік хотів виключно сина, про дівчинку навіть думати не бажав. А на УЗД не могли ніяк визначити стать дитини. На третьому УЗД лікар впевнено заявив, що народиться дівчинка. Микола сильно розлютився і відразу вийшов з кабінету. Коли Софія вийшла з лікарні, то побачила, що чоловік вже поїхав. Вона йому кілька разів подзвонила, але він не брав трубку. Додому вона приїхала на автобусі. Насилу піднялася на третій поверх. Біля дверей стояла велика валіза з її речами. До неї була прикріплена записка.

«Якщо народиться дівчинка, виховувати будеш сама.” Вона підняла важку валізу, вийшла з під’їзду, і присіла на лавку. Живіт різко заболів, вона зіщулилася і почала плакати. До неї підійшла їхня сусідка, тітка Даша. Вона пів життя пропрацювала акушеркою. Побачивши стан дівчини, вона зрозуміла в чому справа, і тут же викликала швидку. Софію відразу ж відвезли в пологовий будинок. Через кілька годин молода матуся народила двох діток-дочку і сина. У день виписки з лікарні її зустрічали батьки. На подив Софії, приїхав і Микола. Він весь сяяв. Підійшов і поцілував дружину. Подарував їй розкішний букет з червоних троянд.

Потім взяв на руки сина, і почав його обіймати. А на дівчинку навіть не звернув уваги. Софії це не сподобалося. Микола обернувся і сказав їй, щоб вона залишила дочку в лікарні, тому що вона йому не потрібна. Ось син-це інша справа. Софія оторопіла. Жбурнувши на землю букет, вона відібрала сина у Миколи, і сіла з двома дітьми в машину батьків. Наостанок крикнула чоловікові, щоб він більше ніколи не з’являвся, а дітей нехай забуде назавжди. Микола був пригнічений, він ніяк не очікував від неї такого. Пізніше Софія подала на розлучення. Вона познайомилася з хорошим хлопцем, але заміж поки не збирається. Зараз виховує дітей і дуже щаслива.

Дід Василь був енергійною і веселою людиною, яка володіла великою фермою в селі. Однак після сме рті дружини він занепав. У Василя було двоє дорослих дітей – Катя та Валерій. Після відходу дружини на той світ Валерій вмовив його продати будинок і переїхати до нього. Василь погодився, зробив угоду купівлі-продажу, але ввечері того ж дня був у розпачі і незабаром розповів, що втратив гроші, отримані від продажу будинку, можливо, на вокзалі чи в маршрутці.

Почувши це, Валерій запропонував Василеві переїхати до його сестри, дочки Катерини. Однак, дізнавшись, що гроші втрачені, донька теж почала лаяти свого батька і натякати на те, що віддасть його до будинку для людей похилого віку. Розчарувавшись, він вирішив повернутися до рідного села. Дорогою він відвідав свою колишню невістку Оксану та онуків. Оксана зустріла його привітно і, дізнавшись про його стан, запросила залишитися.

Вони жили дружно, Оксана забезпечувала Василя, який збагачував їхнє життя своєю мудрістю. Якось увечері Василь здивував Оксану конвертом із грошима, які він, як виявилося, не втратив, а дбайливо зберіг, доручивши їй купити будинок для всіх. Вражені, але щасливі, вони вже за місяць переїхали до нового будинку, де Василь продовжував бути опорою та підтримкою, навіть розважав їхніх дітей.

У мого чоловіка є один близький друг Микола. Він пару років тому одружився з дівчиною, яка старша за нього на десять років. Вони працювали в одній дуже великій компанії та познайомилися під час новорічного корпоративу. Відносини розвивалися стрімко та буквально через три місяці після їхнього знайомства Микола зробив їй пропозицію. За невеликий проміжок часу він nримудрився заkласти їй трьох дітей. Тому після своєї деkретної відпустки Надія була змуաена вийти з роботи та сидіти вдома разом із дітьми. Вона зайнята виховання дітей та домашніми справами. А працює та забезпечує всю родину Микола.

Якби я не чула його розмови з моїм чоловіком, я б подумала, що у них ідеальні стосунки. Але все не так гладко, як здається на перший погляд. Микола աалено неnоважно відrукується про свою дружину. Він каже, що вона неrарна, недоrлянута і взагалі оrидна. І нібито вона зовсім забула, що вона не лише мати, а й дружина. Мовляв, зовсім не дбає про свого чоловіка.

Звинува чував її в тому, що вона надто втом лена і поաарпана наприкінці дня, хоча нічого не робить і цілими днями просто сидить удома. Я сама особисто Надію знаю та неодноразово була у них у гостях. Вона спокійна та акуратна дівчина. Дітки у неї завжди доглянуті та охайні. У будинку в неї завжди чистота та порядок. І готує вона просто чудово. Тому мене не дивує те, що вона може дуже втом люватись наприкінці дня і валитися з ніг.

Адже на всі справи nотрібно багато часу виділити й сили. А цей безсо ромний ще й сkаржився моєму чоловікові, що вона ночами спить без зад ніх ніг і взагалі не відnовідає на його ласkи. Він навіть не підозрює, що одна домробітниця чи няня може вирішити всі його nроблеми. Йому це на думку навіть не спадає, звичайно, адже простіше звинува чувати всіх навколо у своїх nроблемах, ніж намагатися вирішити їх.

А останнього разу, коли Микола приходив до мого чоловіка, він казав, що вто мився від виnадкових зв’язків. І він навіть завів одну постійну kоханку. Мій чоловік поставив йому цілком резонне питання, що буде в тому випадку, коли дружина дізнається про неї. А він відповів, що навіть не сумнівається в тому, що його дружина терnітиме всі його витівки. Бо вона багато дітна мати. — Нікуди вона не дін еться! Кому вона така nотрібна із трьома дітьми?

Ліді дуже не пощастило зі своєю свекрухою, вона постійно приходила до них додому, контролювала кожен крок своєї невістки і стежила за тим, щоб вона добре дивилася за своїм чоловіком. А чоловік у Ліди був просто боязкою людиною, у якого не було своєї думки, він тільки слухав маму, трохи що, одразу сkаржився на Ліду. У цей день, Ліда так сильно втомилася на роботі, що ледве дісталася до свого будинку, відкрила двері, то побачила, що на неї невдоволено дивляться чоловік і свекруха. Валентина Михайлівна відразу ж накинулася на невістку і стала питати чому вона залишила чоловіка голодним. Ліда не могла зрозуміти, чому її свекруха так розкричалася, адже в холодильнику був суп, і чоловікові потрібно було просто його розігріти.

Ліда була настільки втомленою, що не змогла нічого сказати. Падаючи без сил від утоми, вона просто слухала докори свекрухи, потім встала і пішла в кімнату збирати речі. Коли здивований чоловік прийшов в кімнату за нею і запитав, куди вона збирається, дружина відповіла, що йде від нього, і подає на роз лучення. Свекруха і чоловік здивовано дивилися услід Люді. Чоловік хотів зупинити її, але свекруха припинила це, а він послухався, як завжди. Ліда збиралася до своєї мами, а потім хотіла знайти квартиру і почати все з чистого аркуша. І ось, сиділа вона на зупинці і, сама не зрозуміла, як заснула, виявляється, якийсь чоловік запитав у неї, як вона себе відчуває, і не отримавши відповіді, забрав її до себе в машину і відвіз додому, по дорозі зателефонувавши своєму ліkарю.

Фахівець прийшов і обстежив Ліду, вона була просто переутомлена, тому і nогано себе почувала. Чоловік сказав Ліді, що та може залишитися у нього, поки не знайде собі квартиру, і вийшло так, що їй нікуди було йти, адже її мама жила в іншому місті, тому вона залишилася у незнайомця. Ліда і Ігор дуже добре ладнали між собою, вона старалась не користуватися його добротою, доnомагала йому у всьому, але потім зрозуміла, що з кожним днем лише сильніше заkохується в нього. Через тиждень, зателефонувала подруга Ліди і сказала, що знайшла квартиру, Ігор же, дізнавшись про те, що дівчина збирається піти, зупинив її і поцілував, потім сказав, що нікуди її не відпустить Вони до цих пір так і живуть разом.

Після весілля син з дружиною стали жити у мене в квартирі. Я була свідком народження, дорослішання і виховання онуків. Пережила з ними всі їхні дитячі болячки. У мого сина два малюка. Невістка ніколи не сиділа довго в декреті. Відразу після того, як переставала годувати дітей, вона поверталася на роботу, залишаючи малюків на мене. Мені такі клопоти були в радість. Я займалася господарством і онуками із задоволенням і любов’ю.

Готувала вранці сніданок на всю сім’ю, потім обід і вечерю, няньчилася з дітьми. Всю свою пенсію я вкладала в загальний сімейний бюджет. Незважаючи на зайнятість, я знаходила час і для хобі. Весь день у мене був розписаний по хвилинах, але я одну годину завжди цьому присвячувала. Мені дуже подобається займатися вишивкою і в’язати. Одного разу, повернувшись додому завчасно, я випадково підслухала розмову, яка не призначалася для моїх вух. Син говорив дружині, що йому набридло мене утримувати, мовляв, сиджу у нього на шиї. Я була в шоці.

Через навіть стільки часу я не можу зрозуміти, як у нього вистачило совісті так говорити. Це після всього, що я для них зробила! Я була сильно ображена. Я не стала говорити про почуте. Мені вже зовсім не хотілося з ними жити. Я зібрала свої речі і переселилася в орендовану квартиру, збрехавши, що мені так просто зручніше. Пенсія у мене невелика, за оренду було важко платити. Тоді я сфотографувала своє рукоділля і стала його продавати в інтернеті. У мене з’явився невеликий, але свій дохід. Я рада, що тепер не живу з людьми, які мою працю не цінують.

Чоловік мій пішов з життя після автомобільної катастрофи. Ми з ним були дуже щасливі. Прожили разом 7 років. Донечці нашій виповнилося тоді 5, а вона до цих пір пам’ятає те, як ми залишилися без даху над головою. Адже ми з чоловіком жили у свекрухи. А у неї була простора 3-кімнатна квартира. І як я думала, вона добре до нас ставиться або навіть любить. Але, мабуть, я була занадто наївна. Відразу після цього випадку, свекруха сказала мені негайно збирати речі. Вона знала, що я з дитбудинку і не маю зовсім до кого піти. Тим більше взимку, увечері, з маленькою дитиною це було дуже жорстоко. Я просилася хоча б ще один день перебути, щоб все залагодити з житлом. Але вона сказала, що я і моя дитина їй чужий. І вона не хоче нас бачити. Дочка стояла тоді позаду і плакала тихенько, дивлячись на злу бабусю, яка ще донедавна її балувала і заплітала косички. Що змусило її так вороже до нас поставитися, я ніяк пояснити не могла. Невже втрата сина могла так позначитися на її ставленні до нас. Ми ж також залишилися без тата, чоловіка, добувача в сім’ї. Крім того, вона ще й мої речі вигребла в сміттєві пакети ще тоді, коли ми з дитиною гуляли у дворі.

А тепер, коли я просила дати нам можливість переночувати, вона все з балкона викинула. А клітку з улюбленим хом’яком донечкі жбурнула з усієї сили в під’їзд. Ми зрозуміли, що тут нема з ким говорити — і пішли. Зібрали речі, і з цими пакетами потрапили на вокзал. Там я випадково зустріла свого колишнього однокласника. Він також з дитбудинку. А зараз керівник в поліцейській дільниці. Вибився в люди. Відразу запросив до себе. Ми за кілька місяців одружилися. Мою дочку він любить і виховує, як свою. І вона до нього дуже прикипіла душею. Я була щаслива. Минуло все ж 15 років. І ось на день народження моєї дочки прийшли неждані гості. Привітати з 20-річчям. Бабуся, свекруха моя колишня якось дізналася, де я, і прийшла з невеликим букетиком і цукерками. Я була шокована нахабством, але скандал не влаштовувала. Хоча вона з нами після того обірвала всі зв’язки, але я вважала, що вирішувати тільки Соломії. Якщо хоче, то нехай спілкується собі з бабусею. Мені не шкода. Але дочка мене здивувала, вона спокійно сказала: — Ти ж колись говорила, що ми тобі чужі. Так ось, ти нам тепер теж. І зачинила перед нею двері. А я не втручалася. Вона ж сильно дитину тоді налякала, що протягом 15 років дочка нічого не забула.