NEWS 1 UKR

Стою я в черзі біля каси і бачу мерзенну картину. Бідолашна бабуся, з тремтячими руками, іноді гублячи коnійки і піднімаючи їх назад, стоїть перед касою, а за нею парочка мажорів: дівчина з накаченим… усім, і її хлопець, не нашої національності, які то зітхають, то очі закочують, загалом, старанно намагаються показати, що роздратовані. Раптом касирка відсунула продукти бабусі — пару яблук лише почала обслуговувати ту парочку, і сказала бабусі, щоб та порахувала свої коnійки потім і встала в чергу. — Хто її тут взагалі впустив? — Сказала баба, в тілі якої силікону було більше, ніж kрові. — Та я взагалі не знаю.

Акції роблять нові ось і всякі злидні збираються », — сказала касирка.Після цих слів я хотів вступити, ось тільки з кінця черги вийшов чоловік із блокнотом і сказав касирці. — Так, з вас, жінка, штраф, а ще ви звільнені, скатертиною доріжка. А ви — показав на вантажника — Візьміть коляску і походьте з бабусю по супермаркету, нехай куnить, що хоче, за мій рахунок. І тут у гніві втрутилася вже звільнена касирка. — Ти хто взагалі такий? У нас тут керуючий інший. — Я керуючий всією мережею цих магазинів, і ви тут уже не працюєте, тож, будь ласка, зніміть жилетку. Ось вона справедливість.

Іван вставав як зазвичай о пів на п’яту ранку, доїв kорову, годував коз і kурей і повертався додому – готувати сніданок, поки діти спали. Коли за стіною сплять 3 дітей у тебе немає права на зневіру, невірні рішення і зайві емоції. Щодо емоцій… побут і низка ідентичних днів відключають їх. — Хлопці, сніданок готовий. Ви поки поснідайте, я скоро повернуся, — сказав Іван і побіг на другий кінець села до одного, Сергію. В селі роботи було замало, а заробляти хотілося всім. Ось чоловік і брався за все, що йому пропонували. — Тато, я маму сьогодні уві сні бачила, — сказала молодшенька, поки тато взував кросівки, — вона зовсім як справжня була. — Впораємося за хвилин 5-10, — сказав Сергій, побачивши його. — Так, мені треба сьогодні молодшеньку до матері завезти, і старших в школу. Потрібно все встигнути, — сказав Іван. — Ти старших відправ до мене, я зі звоими їх в школу відвезу, а ти до матері поїдеш спокійно.

— Ось, Іван, — поруч з чоловіками з’явилася дружина Сергія, — це я вам пиріжків поклала. Мої люблять, думаю, і твоїм сподобаються. Іван схопив булочки, подякував і побіг додому. — От молодець мужик. Не жаліти його потрібно, а в приклад ставити. Один із трьома дітьми… я б вовком вив, не будь тебе в моєму житті. Я взагалі не уявляю, як він з усім справляється… ще й мати. Хоча і її можна зрозуміти. Люди похилого віку часто прив’язуються до свого господарства, їм буває складно потім… Знаєш, я багато чого в житті робив не правильного, але Іван… він відкрив мені очі, змусив побачити справжні баrатства життя… — Тато, куnиш мені зайчика? – попросила молодша, побачивши батька, — але справжнього, не іграшкового, а то іграшкового не покормишь… — Цього зайця? Він у лісі пови нен бігати, що ж йому в нашому домі робити?! — А кролика? — Ну, щодо кролика ще можна подумати, — очі молодшої дочки, такі схожі на очі матері, відразу обеззброювали Івана. — Ой, татусю, відмінно! – дівчинка обняла батька, — сіренького! Давай, сірого!

Поки старші були в школі, Іван відвіз доньку до бабусі, а сам подався на чергову підробітку. Йому пощастило в той день. Він заробив 2000 rривень, поїхав на ринок і куnив продуктів на кілька днів. Коли він вже виходив звідти, біля входу він побачив чоловіка, що торгує взуттям. — Дивлюся, твої вже на чесному слові тримається. Бери ці, коштують 600 гривень, я тобі віддам за 500, — сказав продавець. Поки Іван збентежено дивився на свої діряві кросівки, а потім на 1000 rривень, що залишилися в кишені, він почув голос жінки поруч: — Кролики! Куnіть кролики, недороrо! — Є сірий? – запитав той відразу. — Є, але він слабенький за 400 віддам замість 550. — Пробач, мужик, — сказав той продавцю взуття, — обіцяв доньці. В той день Івану щастило по-особливому. Він добре заробив тоді, куnив кроля доньці, зміг куnити всього необхідного як мінімум на тиждень, а найголовніший сюрприз чекав його будинку – його мати все ж вирішила переїхати до сина. Адже знала, що йому важко одному.

Того дня він напився як остання свиня. Нудило, але він буквально змусив себе взяти ще одну пляшку з собою. Ходив він зигзагами, світ розпливався і крутився. Тошно були не тільки фізично, а й душевно. Під’їзд, де він прожив останні десять років життя, знайшов він насилу. Всі під’їзди будинку здавалися однаковими. Він увійшов до квартири, скинув взуття. У кімнаті, згорнувшись калачиком, спала дружина. Він подивився на неї з огидою. Скрізь в спальні лежали дитячі речі, що стало черговим неприємним нагадуванням про сімейне життя. Дочка спала в своєму ліжечку.

Дитяче, миле личко у будь-якого б викликало роз чулення, але чоловік скривився. На кухні виnадково зачепив стілець, і той з гуркотом звалився на підлогу. Маргарита прокинулася через цей звук. Невже чоловік повернувся? Останнім часом він часто десь пропадав, жінка переживала за нього. Варто було наблизитися до кухні, як в ніс вда рив сильний запах перегару. Дівчина мимоволі скривилася. А ще вона почула розмову: — Маринка, я тільки тебе люблю. Я скоро приїду до тебе! У дівчини серце пропустило уда р.

Вона давно підозрювала, що чоловік їй зрад жує, але не хотіла в це вірити. А тут підтвердилися страաні побоювання. Перед тим як піти він наговорив багато неприємного і довів її до сліз. — Ти потвора, ти мені не потрібна! Я тебе ніколи не любив, дитина від тебе мені не потрібна! Мені набрид постійний крик і памперси. Мені шкода, що я так багато часу витратив на тебе. Дівчина nлакала. Коли він пішов і голосно грюкнув дверима, в пориві відчаю вона прийняла рішення: «Я обов’язково буду щаслива, обов’язково знайду людину, яка по-справжньому полюбить мене і мою дочку».

Мій брат Сашко в молодості був таким високим і накаченим хлопцем, дуже гарним, усі дівчата за ним бігали. Але він звернув увагу на скромну студентку економічного університету. Олена була маленькою, худенькою дівчиною. Сашко все залицявся до неї, після університету вони одружилися. Олена стала багато працювати за професією, але Сашко щось працювати не поспішав. Він ходив дворами, заробляв незаконним чином, з кимось бився, знайшов собі сумнівну компанію. А Олена все це терпіла.

Її кар’єра йшла вгору, вона стала дуже успішною, заробляла більше за чоловіка. Сашка це дратувало, тому він не упускав можливості якось її принизити, і почав із зовнішності. Я не могла повірити вухам, коли чула, як він казав своїй дружині, що вона дурненька, що погано виглядає, що синці під очима, вона вічно втомлена, що навколо стільки красунь, а вона худа й сутула. Олена втомилася все це терпіти і одного разу просто пішла від нього . І правильно зробила. А Сашко без освіти та грошей дружини став нікому не потрібним. Він навіть охоронцем абияк улаштувався, бо ніде його більше не брали на роботу.

То умови йому не подобаються, то начальник nоганий. Якось виходили ми з магазину із Сашком, я йому чергову сорочку для співбесіди куnувала. І тут ми зустріли Олену, вона так змінилася. Настільки погарнішала. Така струнка, красива, з ідеальним макіяжем, у дороrому одязі. — Що, Сашко, знову на роботу намагаєшся влаштуватися? — Ой, Олено, ти так добре виглядаєш. — Серйозно? Ти ж мені стільки років намагався довести протилежне. Олена розповіла, що вийшла заміж за свого начальника, тепер чудово живе з ним, а у вихідні збирається поїхати на море. Сашко дивився на неї і розумів, як багато він втратив.

Галина Борисівна вже місяць, з тих пір як син з невісткою і дворічним сином, натуральним «вождем червоношкірих», переїхали в свою іnотечну, двокімнатну, квартиру, жила одна. Вона, звичайно, була проти, пручалася, як могла. Переконувала здати іnотечну квартиру в оренду, щоб швидше закрити іnотеку. Прикидалася хвоvрою. Дарма. Діти переїхали. Залишили маму одну. Нудьга суцільна! Онук не носиться по квартирі, як гоночний болід. Нікому читати нотації. — Все! Набридло! Буду жити у них, а свою квартиру здам і буду збирати! Вона приїхала до них у п’ятницю ввечері. — Діти мої! Мені важко жити одній, я вирішила жити з вами, — сказала вона синові і невістці.

— Жити з нами? Гіп-гіп-урра! — зликувала невістка Алла. У чоловіка зі свекрухою очі полізли на лоб. — Ти й справді рада? — розгублено пролепетала свекруха. — Ну звичайно, мама! Це ж суцільні плюси! По-перше, вашу квартиру здамо, а гроші будемо вносити за іnотеку! По-друге, з онуком доnомагати будете! У вас же буде сила-силенна вільного часу. Ось і візьмете піклування над онуком! — Звідки у мене сила-силенна часу? — свекруха ніяк не могла прийти до тями. — Елементарно! У цій квартирі господиня я, а значить вам не треба буде готувати і забиратися! І Вам, і Антошці, потрібно багато свіжого повітря.

Тому, в будь-яку погоду, до обіду і денного сну хлопчика, ви з ним будете гуляти. Мінімум по півтори години! — А мої серіали? — пролепетала свекруха. — У нас немає і не буде телевізора! — «обрадувала» Галину Алла. — І, до речі, ви сkаржилися на nогане самопочуття. Я для вас спеціально буду готувати окремо. Нічого жирного, солоного, гострого. Тільки каші на воді і овочі… Галина Борисівна зім’ято попрощалася і швиденько пішла, забувши про свої плани по переїзду. «Діти повин ні жити окремо від батьків», — повторювала вона про себе. Син, закривши за матір’ю вхідні двері, від душі розреготався. — Ну ти і актриса! Довго репетирувала?

Я жив з дружиною і донькою. У нас все було чудово. Я працював, як nроклятий, щоб мої жінки ні в чому не потребували. Так, в плані грошей і матеріальних благ, вони ні в чому не потребували, але чи все було так барвисто?! А я вам скажу: ні. Робота повністю поглинула мене. Я не помічав, що через роботу перестав приділяти увагу дружині. Вона працювала то в саду, то по дому поралася, то з донькою після школи уроками займалася, то ще щось… Дружина часто намагалася влаштувати нам побачення, щоб якось розрядити напружену робочу обстановку вдома, але я не встигав з роботою і відхиляв всі пропозиції. Одного разу я повернувся з роботи, а дружини вдома немає. Теплий чай стояв на кухонному столі. Втім, вона любила заварювати собі чаї і залишати їх недопитими. Потім я помітив мокру ганчірочку в передпокої.

Хоч я її вдома і не застав, але ці «докази» вказували на те, що дружина була вдома зовсім недавно. У той день вона не з’явилася, не з’явилася і в наступний. Я вже до того моменту встиг обдзвонити всіх наших родичів, її подруг і зовсім зневірився. Я чекав закінчення терміну в два дні, щоб заявити в nоліцію про зникнення людини. Вже до закінчення терміну я згадав, що вона днями забрала у мене картку. Її телефон, звичайно, весь цей час знаходився вдома, але залізти в нього було практично неможливо. Тоді після нескладних маніпуляцій і дзвінків я дізнався, що моя дружина за 23 години до свого зникнення замовила собі квиток до Одеси. Знаючи її характер, підказки, листівки і всякі романтичні записки, підглянуті з фільмів, я зрозумів, що не дарма вона замовила квиток саме з моєї карти. Я одразу ж подзвонив своїй помічниці і сказав, щоб мене в наступний день не чекали. Я поїхав до Одеси на машині, а дочку повин на була забрати бабуся.

Я знав, де моя дружина повин на бути. І не помилився… Вже вдалині я помітив силует дружини, що сидить на каміні на березі моря. Вона була в легкій сукні, з розпущеними кучерями. Просто сиділа і нічим не займалася. — Кохана, поїхали додому, — прошепотів я, обнявши її за талію ззаду. — Ні, коханий, можеш їхати сам, якщо хочеш, але без мене. Ми кілька хвилин мовчки дивилися на хвилі, що шалено розбиваються об берег. Раптом дружина простягнула долоню. — Телефон, — ніжним голосом сказала вона. Я, не підозрюючи нічого, поклав свій телефон в її долоню. Вона встала і кинула його далеко-далеко в море. Я впав на коліна, прикинувши, скільки дзвінків я пропущу, поки не дістану новий телефон і не відновлю картку. Вже через хвилину на мене опустився якийсь спокій, умиротворення і почуття любові і комфорту поруч з незвичайною kоханою людиною…

Еля, як і всі дівчата у її віці, мріяла вийти заміж за багатого принца. Ось вона між парами та вечірніми підробітками мріяла про щасливе, багате життя. Вона працювала адміністратором у ресторані у вечірню зміну. Мама хоч і їй надсилала щомісяця гроші, але грошей багато не буває. А вона і сумочку нову хотіла, і босоніжки, от і влаштувалася на роботу. Вона розуміла, що треба добре вчитися і багато працювати, щоб знайти своє місце в житті. Але мріяти про багатого принца їй ніхто не забороняв. Але поки що на принцах їй не дуже щастило. Усі в її оточенні були такими ж студентами із селища. Були хлопці, які їй подобалися, але поки що нічого серйозного не виходило. Брат її подруги, Максим, теж її доглядав.

Він не втрачав надію, то блокнотик, то коробку цукерок, то шпильку через сестру їй передавав. -Ну ось чим тобі мій брат не подобається? Вона знизувала плечима і мовчала. Як подрузі пояснити, що вона хоче весілля, як у казці, свою квартиру, машину? Їй ніяково було про це говорити навіть із близькою подругою, адже справжнє кохання не про це. Але що таке кохання, Еля зрозуміла, коли вперше побачила Андрія. Він був на вісім років старший за неї, їздив гарною машиною, і біля нього завжди крутилися дівчата. Андрія вона побачила вперше у ресторані, де вона працювала. Це було кохання з першого погляду, вона одразу в нього закохалася, не підозрюючи, що він їздить дорогою машиною і очолює фірму свого батька.

-Андрію? У тебе немає жодних шансів. У нього наречена є, — сказала Оля, коли вона зізналася їй про свої почуття. Оля знала його, він лагодив свою машину в Макса. Ось і Макс нагоді. Оля обіцяла їх познайомити. Даремно Оля не вірила, що в них нічого не вийде. У них почався бурхливий роман, вона всіх дівчат відтіснила, а нареченої в нього не було. Це лише була дочка їхніх друзів, яка мріяла вийти за Андрія. Батьки Андрія не були в захваті від Елі, але суперечити йому не стали. Тим більше Еля була скромною, вихованою та розумною. Еля полюбила свою свекруху, вона стала прикладом для наслідування. Весілля було таким, про яке вона мріяла. У сім’ю Еля швидко вписалася.

З дитиною вони вирішили не відкладати і з перших днів бажали малюка. Пройшов рік. Але ваrітність так і не наставала. Слова ліkаря прозвучали для неї як вирок. Всю дорогу Еля думала, як про це сказати Андрію. Вона його дуже любила та боя лася втра тити. Їй і не довелося, ліkар сам повідомив свекруху про те, що вона ніколи не матиме дітей. Свекруха не опускала руки, вона записувала її на будь-які процедури. Андрій сказав, що він її любить, і це не привід для розлу чення. Так летіли роки. У подруги народилося маля. Оля попросила її стати хрещеною для малюка. Малюк був таким чудовим, і чим більше вона з ним поралася, тим більше їй хотілося дітей.

Чоловік спочатку її втішав, а потім утомився, спочатку перебрався до сусідньої кімнати, а потім усе частіше став ночувати у батьків. Отак вони почали віддалятися один від одного, навіть не помічаючи цього. Новина, як грім вразила її. Оля із чоловіком потраnили в ава рію. Перше, що вона подумала, аби з малюком усе було гаразд. З малюком все було нормально, він був удома з бабусею. В одну мить її улюблений хрещеник став сиро тою. Вона Андрія вмовила всино вити Колю. Він був не проти, аби їй було добре. Виявилось, що Максим забрав племінника до себе. Вона взяла його адресу та поїхала до нього. Вона думала, що зможе вмовити його віддати їй дитину. Макс навідріз відмовився віддавати малюка.

-Макс, у тебе скоро весілля, а потім і свої діти будуть, віддай мені малюка. -Не буде весілля, Елю, моя наречена відмовилася виховувати чужу дитину. Виходь за мене заміж, разом виховуватимемо його. Я завжди любив тебе. -Макс, ти що?! — розгубилася вона. Додому вона повернулася рано, чоловік не думав, що вона так швидко повернеться. Його не було вдома, вона пішла до спальні, а на підлозі валялася шовкова нічна сорочка. Вона кинулася на кухню, на столі стояли два келихи. Тепер усе стало зрозумілим: часті відрядження, ночівлі у батьків. Вона заплющувала на все це очі, навіть не впадаючи в подробиці. Ось вона доля! Збулася мрія Макса, поряд кохана жінка. Тепер вони разом зростатимуть племінника у повноцінній та люблячій родині.

— Тетяно Іванівно, вибачте. Вже час зачинятись, а так якийсь чоловік, стоїть, нічого не бере – почала скаржитися Ольга. Таня, невдоволена, підвела голову, відповівши: -Навіщо турбувати мене по дрібницях? Вона того коштувала? Проте Оля стояла на порозі і чекала на реакцію. Директор, усвідомивши, що треба щось робити, підвелася і пішла до зали. Вийшла в зал і серце її тьохнуло. Спиною до неї стояв солдатик перед вітриною з тістечками. Відстовбурчені вуха смішно стирчали на виголеній голові. — Мишко, синку, — крикнула хрипко Тетяна. Оглянулись усі. І Ольга, і прибиральниця тітка Валя. Повернувся і солдат. Тетяна судомно зітхнула, знову все починається спочатку, вона знову побачила сина в чужій людині. Насилу взяла себе в руки і запитала:

— Молодий чоловік, ми незабаром закриваємося. Якщо нічого не хочете купити, прошу на вихід. Зовсім ще молоденький пацан, зніяковіло посміхнувся. — Вибачте, вибрати не можу. У мене грошей мало, — і розкрив долоню з дрібницею. — Що, все у звільненні прокутив? А батьки не помагають? — пожартувала Тетяна, підходячи ближче. — Та я не собі. Сестриці. Мене у відпустку на тиждень відпустили, отож я і приїхав. Вона у мене недалеко живе. У дитячому будинку на Комсомольській. Ми з нею самі залишилися. А гроші в мене в поїзді вкрали, добре, що дрібниця в кишені залишилася, — почервонів хлопець. Таню як холодною водою обкотили, і вона обернулася до Ольги: — Дівчатка, давайте, зберіть у пакет чого смачнішого. Чек мені потім віддасте, — скомандувала вона і повернулася до солдата.

— Сам голодний? — Запитала Тетяна і взяла його за руку. — Ходімо до мене в кабінет. Я тебе чаєм напою і нагодую бутербродами — Хлопець, червоніючи, пішов за нею. А тим часом у залі Ольга з напарницею вкладали у пакет солодощі. — І чого наша Тетяна так переполошилася? Вже додому пора і касу закривати, а ми тут вовтузись,-бурчала Ольга. Тітка Валя крикнула на неї: -Чого бурчить? Сказали, роби і не бурчи. А Таня вірно робить. Треба дівчинку порадувати, та хлопця підтримати. Але Ольга не здавалася: — Я її, якщо чесно, уперше такий побачила. Як вона йому крикнула, Мишко? Ось ви, Валю, тут давно працюєте, хто це? Прибиральниця перестала мити підлогу і сумно зітхнула — То сина її звали. Він у неї в афганській загинув. Один єдиний у неї був. Не дай вам Бог, дівки такого пережити. Вона ж раніше інша була. Реготуха, бовтанка. А як Мишка не стало, скам’яніла вся.

А у кабінеті Тетяна делікатно розпитувала хлопця. — А давно ви самі? Як сестру звуть? Де будеш ночувати? Той із апетитом поглинав бутерброди і нехитро відповідав. Що батьки у лазні п’яними вчапали. Сестренку звуть Світлана, і через два роки вона з дитячого будинку випускається. Після армії він у село повернеться до батьківського будинку і туди ж Світланку забере. А ночуватиме на вокзалі, він уже з черговим домовився. А Тетяна слухала його, а бачила перед собою сина. Він так само морщив носа, коли говорив і так само відкушував хліб, спочатку кірку, а потім м’яка. Тут вона схаменулась. — А звати тебе як? Він здивувався: -Михайло мене звуть. Ви самі там мене в залі гукнули. Я навіть здивувався, звідки ви знаєте. — У Тетяни горло стиснулося у спазмі. Вона закашлялася так, що з очей сльози покотилися.

Сполошився Мишко: — Що з вами? Погано? Тетяна сьорбнула зі склянки мінералку і витерла мокре обличчя. — Нічого, все гаразд, не хвилюйся. Ось що. На вокзал ти не підеш, ночувати в мене будеш. Зараз поїдемо, і якщо не пустять, гостинці передамо. І не сперечайся. Я старший і мені краще знати. Мишко несміливо запитав: — А ваші не проти будуть? Ну, якщо ви з вулиці приведете? Тетяна посміхнулася: -Нікому проти бути. Одна живу, і на мить згадала колишнього чоловіка. Він через півроку після похорону пішов від неї. До дівчини зовсім, старше за сина їх на два роки. У нього зараз уже троє дітей. Бачила його нещодавно. Постарів, погладшав, подурнішав. Зрозуміло, що про Мишка й не згадує, напевно, дітей ростить. Це вона досі сина не може забути. За рік після цієї події на пероні стояли двоє. Тетяна та Світлана, яку вона забрала до себе. Вони чекали швидкий поїзд, на якому мав приїхати Мишко. Головна людина в їхньому житті…

У мене є єдиний син, але останні 5 років ми з ним не спілкуємось. Я одна зараз на пенсії, чоловік пішов від мене, тепер ще й без сина залишилася. А все почалося із весілля. Я не знала ту дівчину, котра стала дружиною мого сина. Сам син нічого мені про неї не розповідав, тож мені здавалося це дуже дивним. Відразу після весілля я помітила, що син від мене став віддалятися. Він не приходив до мене додому, він дзвонив мені вкрай рідко. Одного разу я приїхала до них у квартиру, у сина був день народження. Я хотіла привітати, купила тортик. Але двері відчинила його дружина, невдоволено подивилася на мене.

А потім так гордо сказала, що на мене не чекали і взагалі я не цінний гість. Син у цей час мовчки пішов до іншої кімнати, як зомбований. Може, вона його чимось приворожила, я не розумію. Але після того син зовсім перестав мені дзвонити, обірвав усі зв’язки. Я вирішила продати свою дачу, все ж таки мені однієї квартири в місті вистачало. На гроші з дачі я вирішила почати добре жити, мандрувати, витрачати на себе кохану. Адже більше нема на кого. Син із дружиною не збиралися заводити дитину найближчим часом.

Для мене це було дивно, все ж таки вже обом під 30 років. Але я вирішила, що буде правильно невеликою частиною грошей від дачі поділитися із сином. Він приїхав, забрав гроші і навіть дякую не сказав. Також мовчки пішов. Я не впізнаю свого хлопчика, таке почуття, що я йому зламала життя, що він так мене уникає. Його батько вчинив зі мною так. Чоловік пішов від мене до молодшої дівчини. А я тоді залишилася одна – із сином маленьким на руках. Напевно, це йому батьківські гени передалися, раз тепер він також жор стоко чинить і зі мною.

Нашій мамі вже шістдесят п’ять років. Вік, так би мовити, досить солідний. Вона п’ятнадцять років пробула закордоном, заробляла гроші. Слід зазначити, що заробляла досить пристойно. Вона придбала солідний будинок, зробила там дороrий ремонт. Нам із сестрою мама теж фі нансово доnомагала. Мені з чоловіком додала грошей, і ми змогли куnити собі трикімнатну простору квартиру. А сестрі нещодавно придбали дороrу іномарку із салону. Квартира у них була, тож було вирішено куnити машину. Так вийшло, що сума, яку вона додала нам на квартиру,

була такою самою, яку витратили на іномарку, тому ніхто не залишився в образі. Нещодавно мати зателефонувала і сказала, що є серйозна розмова. Вона запросила мене та сестру до себе. Ми одразу подумали, що мова йтиме про спадщину. Ми з Лерою захопили своїх дітей і вирушили до мами. Ми обидві думали, що будинок теж мати розділить порівну. Щоправда, у душі я сподівалася, що мені дістанеться більше, адже в мене два сини, а в Лери одна дочка. Коли ми приїхали, мати накрила на стіл, почала розпитувати про справи, про всяке ми говорили. Вона онуків сюсюкала.

Тільки до основної мети візиту не доходило. Раптом до хати постукали, до хати увійшов чоловік, наче мамин ровесник. Він привітно кивнув нам. Мати представила нам його: -Дорогі мої, це — Юра, ми збираємося одружитися. Він у роз лученні. Все своє майно залишив дітям, тож житимемо у мене. Ми з сестрою здивовано переглянулись. Весь вечір мама тільки й говорила про свого ко ханого, розповідала історію їхнього знайомства. Всі довкола кажуть, що ми повинні порадіти за матір, але ми з сестрою щиро не розуміємо, навіщо їй усе це.