NEWS 1 UKR

Сашко одружений із Таною вже два роки. У них росте двоє прекрасних дівчаток. В обох є улюблена робота. Вони люблять мандрувати разом. Здавалося б, все гаразд, але останнім часом щось не так… Подружжя познайомилося на якійсь конференції. Сашко був у відрядження, у них швидко закрутилися стосунки, і за кілька місяців він зробив їй пропозицію. Так вийшло, що вони залишилися жити там, де й познайомились. Це було рідне місто Тані, тому адаптації вона не потребувала. Чого не можна було сказати про Сашка, адже в новому місті йому не вистачало друзів і знайомих. Якось дружина сказала чоловікові, що подруга запросила її на день народження і вона повернеться пізно. Сашкові це не сподобалося, але він не став нічого говорити дружині. Справа в тому, що останнім часом Таня дуже багато часу проводила з подругами.

Причому, це були не домашні посиденьки, а постійні вилазки кудись. То в сауну, то в кафе, і Сашка це вже починало др атувати. Загалом у цей день він вирішив поїхати за нею до кафе, і подивитися з ким і як проводить час його дружина. Приїхавши на місце, він дуже ро зчарувався. Таня сиділа за столом із якимсь чо ловіком. Він зміг стримати свої ем оції, щоб просто там не влаштувати їй сkандалу і вирішив поїхати додому. Та коли Таня повернулася додому, Сашко їй нічого не сказав. Він не був готовий до такої розмови з нею. До того ж, він боявся втратити її, бо дуже любив. За кілька днів дружина знову сказала йому, що піде гуляти з подругами. На що Сашко попросив її нікуди не йти, а залишитися з ним на вечерю.

Вона ви бачилася і сказала, що не може залишитись, бо вони вже домовилися. За три години Таня зателефонувала йому, знову ви бачалася і попросила приїхати. Приїхавши на місце, Сашко подзвонив дружині, і вона вмовила його піднятися до квартири.Виявилося, що Таня посилено готувалася до річниці їхнього весілля. Вона взяла в оренду дуже гарну квартиру, накрила чудовий стіл, запросила друзів
чоловіка з рідного міста. Сашко мало не розnлакався від щастя. З одного боку, з плечей упав величезний тягар. А з іншого боку такий приємний сюрприз. Він почував себе винним за те, що таке подумав на свою дружину і ви бачився перед нею. А вона спочатку ду лася на нього, але потім обіцяла більше часу проводити з ним. До речі хлопець із кафе був простим тамадою, що веде їх вечори. Ось така історія.

Одна жінка готувалася до візиту родичів чоловіка. До них збиралися мати, тітка та брат чоловіка зі своєю родиною. Вона не сиділа дома. Постійно була чимось зайнята. Вона хотіла, щоби все пройшло ідеально. Вона хотіла приготувати страви виключно із російської кухні. Приготувала осетрину, холодця, картоплю в мундирі та інші страви, а десерт спекла пирога з малинового повидла. Прикрасила стіл вишитими серветками і поставила різні народні декорації. Уся рідня зібралася і вдосталь поїла. Вони старанно всі доїли, а рештки пирогів узяли з собою. Потім вони ж розповсюджували чутки, в тому числі в чоловіка господині, що на святковий обід вона почастувала картоплею в мундирі.

Це було смішно та неповажно для всіх, хто це чув. Дехто намагався виправдати господиню, говорячи, що вона ще молода і нічого в цій справі не знає, а інші вважали, що цей жест виражав пряму неповагу до гостей. Якщо послухати, вони ж жодного слова не збрехали, правда? Сказали правду? Сказали! А про осетрину, дорогі напої та ікру на столі – жодного слова. Тож таким людям не варто вірити беззаперечно. Вони з’їли все до останньої крихти, але винесли тільки картоплю. Вони не збрехали, а не домовили. Такий принцип є дуже поширеним. Вами скористаються, а потім виставляють вас недружелюбними жлобами.

Та господиня досі спілкується з тими людьми, які всіляко виставляють її неохайною в очах інших. Коли вони приходять до неї, господар заварює їм чай без цукру. Цукор шкідливий, він практично ним не користується. А що? Говорять, приходять до неї попити чаю – ось, будь ласка, чай. Без нічого. Вона вже знає, що родички все одно розпускатимуть чутки, то нехай вони будуть хоча б правдоподібними. Попили чаю – чудово, йдіть і розповідайте тепер. Коли вони розкажуть про це на вулиці – буде не так прикро, ніби хазяйка пригощала їм пирогами, рулетами та іншими ласощами. Для таких невдячних людей особливо старатися не варто, вони все одно не цінують.

Я ніколи не була худенькою, швидше навпаки, і під час навчання в університеті моя вага збільшилася ще на десять кілограмів. Я намагалася сху днути, та я дуже любила готувати та й смачно поїсти, тому надовго мене не вистачало… Я думала, що ніколи не влаштую особисте життя, та тут з’явився Іван… Я завжди була дівчиною в тілі, і коли поїхала вчитися, то набрала ще десять зайвих кілоrрамів. Після навчання я залишилася працювати у місті, винаймала квартиру. Але я часто навідувалася до батьків. Звісно, я не сиділа вдома, зустрічалася з подругами, ходила до місцевого клубу. Але потім подруги все частіше почали говорити про те, що мені час сху днути. Чесно, я багато разів сідала на діє ту та намагалася займатися спортом. Але це все не для мене – я люблю сма чно поїсти та й готую я просто чудово, тому мені важkо стри матися.

Та й м’ясо я люблю, тому сидіти на курці, гречці та овочах – це не для мене. Звичайно, я розумію, що зай ва вага мене не прикрашає. Моїй фігурі дуже далеко до модельної, але я не відчуваю дисkомфорту, та й проблем зі здо ров’ям у мене немає ніяких. Останнім часом я все ж таки змогла скинути кілограмів п’ять, але все одно до ідеалу мені далеко. Але тепер я майже не приїжджаю до рідного містечка. І все через мої подруги. Вони часто почали перешіnтуватися у мене за спиною про мою зайву вагу. Та й просто в очі мені почали говорити, що така тов ста я нікому не nотрібна. Ще зі школи мої подруги часто зустрічалися з хлопцями, а я – ні. Зараз вони мали наречених і планували весілля. Адже я навіть одного залицяльника не мала. Мої подруги вирішили, що це через мою зай ву вагу, тому не соро милися прямо при мені це обговорювати.

Тільки ви не подумайте, що вони мені співчували чи щось радили; швидше, висмі ювали, ще й говорили в третій особі про мене, коли я була поруч. Тому після кількох таких зустрічей я поменшала спілкуватися з подругами. Я приїжджала лише до батьків. Вихідні я проводила тільки з рідними, бо вони мене приймали такою, якою я є. Згодом дві мої подружки вийшли заміж, і вони не влаштовували пишних весіль, тільки розписалися та й усе на тому. Та й подружнє життя в них було таке ж сіре. Бачилися ми так само рідко, але вони весь час сkаржилися на неува жність чоловіків. Згодом я познайомилася з Іваном. Він дуже добре доглядав, тому, звичайно, я сходила з ним на кілька побачень. Іван був дуже уважним, завжди дарував мені квіти, запрошував до добрих ресторанів. Ми почали зустрічатись. Через півроку я також отримала пропозицію руки та сер ця. Ми були у театрі.

Іван домовився з трупою і просто під час вистави вийшов на сцену, зізнався мені в коханні та попросив бути його дружиною. Я погодилася. Ми почали жити разом та збирати на весілля. Ми думали влаштувати пишне гуляння, запросити всіх родичів та друзів. Незабаром ми мали потрібну су му, адже заробляли достатньо. Якось незадовго до весілля ми зайшли до батьків Івана. Я якраз збиралася купувати сукню, тому вирішила запитати поради у майбутньої свекрухи. Вона уважно мене оглянула і сказала, що білої весільної сукні такого розміру не знайдеться! Це мене дуже засму тило, але Іван сказав, що я в нього красуня, і він мені купить найкращу сукню! Так і сталося! Весілля ми пішли у кращому ресторані міста. Все проходило просто чудово! Але один випадок мене вибив із колії. Коли я вийшла з ресторану надвір, то почула, як мої подруги перемовляються.

Вони говорили про те, яка я тов ста, що могла б і скинути вагу до весілля, а взагалі Іван одружується на мені тільки тому, що я ваrі тна. Потім вони ще довго сміялися, я повернулася до ресторану, але не могла викинути з голови їх ніх слів! Я розповіла про все чоловікові, і він мене знову заспокоїв. Так я переконалася, що в мене справді найкращий чоловік у світі. Після весілля ми поїхали відпочивати, а коли повернулися додому, то чоловік не переставав дивувати мене сюрпризами та квітами! Я одружена вже три роки, і чоловік продовжує мене балувати і дивувати. На кожне свято я отримую красиві дорогі подарунки, а квіти бачу щомісяця, а не лише 8 березня. Подруги продовжують цьому дивуватися і відверто заз дрять мені. І скажіть тепер, навіщо відкладати життя потім? Чому ми обмежуємо себе? Не обов’язково худ нути, щоб одягнути гарне плаття. Не обов’язково мати гарну фігуру, щоб бути коханою та щасливою. Просто любите себе і ваше щастя вас обов’язково знайде!

— Та що тобі, ти ж у нас королева. Ніколи ні про що не думаєш. Працюєш на своє задоволення, а от ми, щоб добре жити, працюємо на зношування, і все одно мало. Завжди ні на що не вистачає. Мені завжди заздрили подружки, колеги по роботі, хоч вони бачили не той бік мого життя. З Ігорем ми познайомились у центрі Києва. Він був добрий, ввічливий, гарний. Кілька місяців ми зустрічалися, а потім, щоб не діставали запитаннями: «Ну коли вже? Ми хочемо онуків», ми одружилися. Сказати, що я непритомна була заkохана в чоловіка – ні, але нам обом було вже близько 30 і тягти з цією справою ми не стали. Ігор мав свій бізнес. Заробляв він нормально. Я за фахом ліkар-стома толог, маю свій кабінет, який батьки подарували на ювілей.

Загалом усе складалося добре. Ми часто їздили відпочивати за кордон, до наших улюблених Карпат. Я відвідувала салони краси, їздила своїм автомобілем. Усі подружки заздрили і питали, де ж знайти такого баrатія, а я просто мовчала… Це була лише оболонка, яку бачили всі. А тепер розповім, як усе насправді відбувалося у нашій родині. Ігор був неймовірно скупою людиною. Усі мої вит рати, за його rроші, він ретельно перевіряв. А rроші на відпочинок ми ділили на двох до копійки. — І навіщо тобі ця косметична nроцедура? Невже вона й справді вартує таких rрошей? У тебе гарне, молоде обличчя. Щоби більше я цього не бачив. Або, наприклад: «Ого, таку рибу дорогу приготувала, а на ринку деաева не продається?»

І таких моментів було багато. Я зрозуміла, якби ми справді не мали rрошей. А тут така ситуація… Для мене це було спершу дуже дивно, але я змирилася. Хоча коли до нас приходили гості, то з супермаркету Ігор привозив найдорожчі продукти. Його друзі мали бачити, як багато він живе. Я змирилася із цією ситуацією. Заробляла чимало, тож у чоловіка на свої потреби rроші не брала. Так і мешкали. Діток у нас поки що не було. Кожен займався своїми справами. Поки одного разу Ігор не повідомив мені, що покохав іншу жінку і тепер вона буде господаркою в цьому будинку. Я сильно не засму тилася. Жити мені було десь. І коли я з’їхала від цієї людини, я нарешті зажила нормальним, своїм життям.

Про те, що батьки мене засуд жували, що не вберегла свого єдиного та неповторного чоловіка, я писати не буду, це вже зовсім інша історія. Так сталося, що через кілька місяців я мала заїхати до колиաнього чоловіка і забрати деякі речі. Чоловік погодився, призначивши час зустрічі. — Марино, привіт. Зайди на кухню, мені треба з тобою поговорити, – переляkано попросила мене нова пасія Ігоря. — Я не знаю що мені робити. Він контролює кожну мою копійку. Я маю виnравдовуватися за кожен новий манікюр. Як ти жила з ним? — Дорога моя! Жила я виключно за власний кошт. Мушу сказати, що нова дружина мого чоловіка не працювала і жила тільки на rроші «скупого» чоловіка. Пожили вони разом близько року – і розійաлися. Чого й слід було чекати. Ось така моя історія. Не заз дріть чужому щастю, адже ви не знаєте цього щастя зсередини.

У початкових класах Таня навчалася найкраще. Ходила до школи як на свято. Ніколи не запізнювалася, завжди була дуже охайно одягнена. Але в середніх класах її успішність почала поступово погіршуватися. Вона почала одержувати четвірки, потім і трійки пішли. А запізнення увійшли до звички. Потім у старших класах Таня загалом перестала вчитися. І навіть прогулювала уроки. Зовнішній вигляд дівчинки бажав кращого: м’яті речі, брудне взуття, а одного разу вона прийшла до школи в рваних колготках. На жаль, це все призвело до глузувань і знущань однокласників. Таня поводилася дуже тихо і замкнуто, ні з ким не спілкувалася, сиділа сама. А вчителі постійно лаяли її, класна керівниця демонструвала повну професійність – кричала на неї, звітувала перед усім класом, загрожувала, що залишить на другий рік.

Якось вона навіть сказала, що їй у житті нічого не світить, і вона закінчить тим, що митиме підлогу в туалетах. Таня мовчки вислуховувала це, дивлячись на неї відстороненим поглядом. Зі школи вона йшла перша, а приходила завжди з запізненнями. Староста класу завжди цікавило, куди вона весь час тікає, чому стала з відмінниці в двієчницю, адже він чудово пам’ятав, як вона навчалася у початкових класах. І він вирішив нарешті стежити за нею. Він дізнався, що вона живе у старенькому бараку разом із мамою та молодшим братом. Причаївся за будинком і пильно спостерігав за Танею. Вона повернулася зі школи і почала носити воду в будинок. Було видно, як важко їй було тягнути їх. Потім вона притягла цебра вже з брудною водою, вилила її і знову побігла додому. Потім вона кудись вибігла з хати. Микита пішов за нею.

Виявилося, що вона поспішала забрати братика з садка, а дорогою зайшла до магазину за продуктами. Поки вона робила покупки, Микита вирішив запитувати хлопців з їхнього двору про Таню та її сім’ю. Йому розповіли, що мати дівчинки вже досить тривалий час хворіє і не може працювати. За нею і братом доглядає Таня, до того ж і встигає працювати. Вона підробляла прибиральницею, вранці підмітала їхнє подвір’я. Після побаченого і почутого Микита заступився за Таню, коли вчителька в черговий раз кричала на неї на весь голос і сказав їй: «Ви б хоч раз потрудилися дізнатися, чому вона в школу вчасно не приходить. Тільки й можете, що лаяти і обзиватись перед усім класом».

Після таких слів вчителька навіть розгубилася перед класом і не стала нічого відповідати. Зрозуміло, весь учительський склад потім дізнався, в чому ж була справа. Викладачам було страшно соромно за їхню байдужість та байдужість і, щоб хоч трохи загладити свою провину перед нею, вони вирішили їй допомогти. Вони купили всі необхідні ліки для мами Тані, найняли доглядальницю для неї та повністю сплатили її послуги на рік. А після цього їй зголосилися допомогти батьки Микити. Були щасливі всі: і мама Тані, якій згодом стало значно краще, і сама дівчинка, яка дуже раділа за маму та встигала приділяти час собі, а також Микиту, який усі ці роки був таємно закоханий у Таню та дуже переживав за неї.

Доньці було 10 років, а мені 33, коли нас покинув її тато. Я залишилася без допомоги, жили ми в місті і самостійно тягти дочку і відкладати їй щось на життя було просто неможливо, тому я прийняла тоді для себе важке рішення: відправитися на заробітки до Німеччини. У мене є медична освіта, тому я з легкістю знайшла там роботу доглядальницею за однією бабусею. Повернулася я, коли мені вже було 45 років, на заробітках я пробула довгих 12 років. Зараз моя дочка не визнає мене, каже, що я її покинула, і я нікудишня мати Жила вона весь цей час у моєї мами в селі; в ній я не сумнівалася, вона добра і турботлива, тому з легкістю могла підмінити мене. Я не думала, що в цьому є щось страшне, адже вона завжди під люблячим поглядом. Мами не стало кілька місяців тому, і я повернулася до рідного дому.

Вирішила допомогти їй все організувати, і щоб ми підтримали один одного в цей нелегкий час. Дочка вчилася в Києві, тому за зароблені гроші я купила їй там велику трикімнатну квартиру ближче до центру. На жаль, дочка не хоче мене визнавати, постійно лише повторює, що я її кинула, що ні відвідувала, ось і мамою її зватися не маю права. Я пробую до неї достукатися, але все даремно, як горох об стіну. — Ти мене покинула! Як ти смієш називатися моєю матір’ю ?! — повторює дочка з претензією. — Ну що ти таке кажеш? Хіба не розумієш, що я це все для тебе робила? Тоді одинакам було не вижити, ось і довелося щось вигадувати. Я тобі кілька разів в тиждень дзвонила, а потім і телефон з камерою купила, щоб по відеодзвінків говорити.

Я для тебе старалася, хотіла, щоб ти ні в чому не потребувала! Ти зараз можеш спокійно жити в столиці, хіба могла б я таке дозволити собі, якби працювала тут? Мені прикро, що дочка не розуміє, що в маленькому містечку вижити матері-одиначці з дитиною майже не можливо. Не хотіла ж я їхати туди, щоб покинути її, лише хотіла, щоб вона так, як я не жила. Я і в Німеччині нічого зайвого собі не дозволяла, все їм надсилала, щоб дочка змогла до репетиторів ходити, гуртки відвідувати, одяг модну купувати і найновішу електроніку, а в кінці ще й квартира з меблями! Для себе вирішила, що залишуся жити в сільському маминому будиночку, однак все одно хочу помиритися з дочкою, а вона суто через принципово не розмовляє зі мною.

Вона переконана, що якщо я покинула її, то і зараз вона може покинути мене і навіть не вислухати. Доходить до того, що вона говорить, немов мене ніколи в її житті і не було. — Ти ж не знаєш, як важко бути матір’ю! Ось станеш нею, зрозумієш мене, тоді і буде нам про що поговорити! — А хто тобі сказав, що я матір’ю хочу стати? Я для себе буду жити, не потрібен мені ніхто. Може бути, це все діти зараз такі, що тільки про себе думають і все їм погані і все не так роблять? Ось вона, наприклад, навіть проти, щоб я влаштовувала особисте життя. Мій давній друг, давно вдівець, почав до мене частенько заходити; говорили ми з ним, і він запропонував разом жити; я б і не проти, але дочка ще більше розлютилася, почала кричати, що тоді взагалі зі мною все зв’язку обірве. Ось і як мені тепер бути?

На жаль, початок цієї історії не дуже хороший. Я була заміжня десять років. Щаслива в шлюбі ніколи не була. Всі ці роки терпіла алкоголізм чоловіка, побої, вічні розборки. І народжувала дітей, тому що п’яним він ґвалтував мене. Ми жили в маленькому селі, тому від побоїв чоловіка мені особливо нікуди було бігти. Спочатку ми з дітьми ховалися у матері. Але, природно, чоловік там знаходив нас. І навіть одного разу посмів вдарити мою матір. А потім я просто бродила по вулицях з дітьми. Я сподівалася, що він як завжди вип’є пляшку іншу і засне, а ми з дітьми залишимося без побоїв. У свій час у мене була слабка надія, що свекруха зможе вплинути на свого непутящого сина. Але та нічого не робила. Вона була зайнята своїм особистим життям.

Справа в тому, що моя свекруха вийшла заміж вдруге, і чоловік у неї був набагато молодший за неї. Тому у неї своїх турбот вистачало. І нарешті, через десять років до мене прийшло усвідомлення того, що крім мене, ніхто мені не допоможе. Після чергових побоїв чоловіка, я все-таки зважилася подати на розлучення. За це моя свекруха сильно на мене образилася. Сказала, що син зовсім пропаде без сім’ї. І вона не помилялася. Незабаром все так і сталося. Чоловіче мій напився і в мороз заснув прямо на вулиці. Його знайшли вранці, коли вже нічого не можна було зробити. Від горя свекруха злягла, і померла. І раптом виявилося, що будинок вона свій за заповітом залишила мені. За що я їй дуже вдячна, адже у нас з’явилося своє житло.

Мій свекор знав нашу історію. І після смерті дружини відвідував нас. Він допомагав нам по господарству, грав з дітьми. Був дуже добрий до нас. І через два роки він зробив мені пропозицію. Мені він теж дуже подобався. Але щоб подумали люди? Ми ж все-таки жили в селі, де всі один одного знають. І цей вчинок вони б точно не схвалили. Все-таки погодьтеся, що коли свекор одружується на невістці — це не сама стандартна ситуація. Але головне, що мої діти мене підтримували в цьому питанні і готові були почати нове життя. Тому, ми продали будинок в селі і поїхали на батьківщину до мого нового чоловіка. Вперше за стільки років я дуже щаслива, чоловік носить мене на руках, любить моїх дітей, працює і забезпечує всю сім’ю.

Останнім часом я зрозуміла одну важливу річ, що в цьому житті ми нікому не потрібні. За винятком матерів і дітей. Та й то не у всіх випадках. Іноді буває і навпаки. Я особливо то й ніколи не була щасливою. Завжди одна і самотня. Постійно гналася за примарним щастям у вигляді квартири і машини. Працювала багато на кількох роботах. Накопичила певну суму і придбала спочатку квартиру, а потім і машину. Ще потім до мене почала підбиватися молода людина. І я вирішила вийти за нього заміж. Ні, я його ніколи не любила. Нам просто було комфортно, незважаючи на різницю у віці.

Я була старша на чотири роки його, хоча на вигляд цього не було помітно. Ми жили в моїй квартирі. Він був з села, свого житла в місті не мав. Дітей у нас не було достатньо довго. Потім з’явилася дочка. Тоді у нас і почалися з чоловіком перші сварки. То він мене просто лякав тим, що так жити йому важко. Дитина плаче, я постійно без настрою, а він, подумайте тільки, працює і втомлюється. Коли він перестав лише на словах мене страшить і одного разу зібрав свої речі — я сказала йому, щоб він не шкодував. Він немов заспокоївся. Залишився вдома. Майже місяць він був нормальним.

Потім почав мене знову лякати тим, що піде. Тут мої нерви не витримали. Поки він був у вбиральні — я зібрала всі його речі в сумки і поставила біля вхідних дверей. Він був шокований. Вийшов з дому і сказав, щоб я подумала над своїм вчинком. А я йому вслід з балкона восьмого поверху викинула його речі. Це було феєричне видовище. Всі сусіди здивувалися. Але мені все одно. Я його ніколи не любила, лише терпіла останнім часом. Жив він на моїй території, заробляв досить мало. Тобто — є де жити і для кого.А він нехай шукає собі щастя десь в іншому місці

Коли я завагітніла, на першому УЗД нам сказали, що буде двійня. Ми з чоловіком були трохи вражені цією новиною. Це так тяжко. Старшій 10 років, і ми зважилися на хлопчика, а вийшло двоє. Але нічого вже не зробиш, будемо ростити ще двох. Адже це так чудово! У лікарні завжди запитувала у лікаря: «Все нормально? Мені здається, тільки один ворушиться». Але лікарі завжди відповідали: «Все добре». На мій день народження приїхали батьки і сестри. Ми посиділи, відзначили. Я пішла відпочивати. На наступний день, рано вранці, біжу до чоловіка і кажу: «Вези в пологовий будинок». Він привіз мене, і через годину я народила трійню.

Мої пологи приймали двоє лікарів. Вони забрали двох дітей, і пішли. Раптом, чую крик: «Стійте!» Кричали на весь пологовий будинок. Лікар прибіг назад з двома малюками, вони самі розгубилися. Коли я подивилася на них, вони були розгублені: звідки там ще може бути дитина? Через час дали мені телефон і кажуть: «Дзвони чоловікові. Ти зараз сама в шоці, ще налякаєш чоловіка, ми диктуємо, а ти говори». Я беру телефон, і кажу: «Міша, якщо ти за кермом, зупинись». Відповідає: Я вдома. «Я йому кажу:» Тоді сядь. Він присів, і я кажу: «Я народила, все нормально». Він: «І хто народився?». Я відповідаю: «Два синочка і лапочка-дочка». Хвилина мовчання, потім гучний сміх, і каже: «Де двоє, там і троє». Мені принесли моїх трьох дітей; це було незабутньо.

Анна вийшла заміж і через рік у них народився малюк, вони жили непогано, а потім чоловік зібрав речі і сказав: — Наша помилка в тому, що ми зустрілися занадто рано, прости, але я зустрів жінку, я хочу з нею прожити все життя! Він пішов, не залишивши нічого, крім зйомної квартири; залишалося два тижні до оплати. Малюкові на той момент виповнилося три, але хто дасть місце в садку, вони не з цього міста, тут своїм не вистачає, та й прописки у них немає. Анна не стала розкисати, вона пішла роздавати листівки, та й синові корисно повітрям дихати; так пройшло два тижні, господиня квартири сказала, що завтра крайній термін і потрібно платити; Анна не змогла. Господиня їх вигнала і поскаржилася до органів опіки, у Анни забрали сина, вона шепотіла йому наостанок:

— Прости синку, я тебе дуже сильно люблю, я обов’язково заберу тебе, не переживай: мама тебе не кине! Анна ночувала на вулиці, відкладаючи кожну копійку; вона їла раз в два дні, так і змогла назбирати грошей на квиток, але вирішила купити телефон і подзвонити батькам (здивувавшись самій собі, чому ця думка не прийшла їй в голову раніше); батько вилетів в цей же день; Анна стояла у аеропорту і чекала його; коли батько побачив Анну, він був вражений: худа, сіра, одяг брудний.Папа зняв номер в готелі, але Анну не хотіли пускати; батько запевнив, що все нормально, провів дочку. Він відправив її у ванну, сам замовив вечерю.Анна вийшла з душу, відразу накинулася на їжу; батько дивився на неї, а з очей котилися сльози, а мозок видавав картинки з її дитинства.

Ось він вперше її побачив, він так мріяв про доньку, а ось Анюта зробила перший крок, перше слово — Тато. Анютка перетворилася з незграбної дитини в біляву дівчинку, потім садок, школа, а ось і випускний; його красуня дочка, білява красуня, інститут і цей пройдисвіт. — Анна, або він або сім’я, якщо ти з ним поїдеш, можеш забути нас!Анюта грюкає дверима. А через чотири роки дзвінок: -Папа, допоможи мені! А зараз його улюблена дівчинка сидить вся худа і уминає їжу, як ніби ні разу в житті не їла. Анюта розповіла все татові, батько кинувся в дитячий будинок, потім вилетів назад, а повернувшись з усіма необхідними папірцями, забрав онука. Анюта з сином поїхали разом з татом додому. Але тато ще неодноразово літав в нещасливе місто, а у сина Анюти незрозумілим чином з’явилася квартира. Анюта думала, що це тато купив, а це відкупився колишній; тато його сильно налякав і той був згоден на все.