NEWS 1 UKR

Свекpуха все домагалася, щоб Аня з Сашком нарешті розлyчилися. Тільки ось сама і довела свого сина до інв алiдного вiзка, а потім кинyла його. Як тільки Сашко з Анею одружилися, то спочатку жили у батьків Сашка. Це було просто нестeрпно. Свекpуха постійно лізла не у свою справу. Совала ніс у розбиpання молодят. Могла без стуку зайти в їхню кімнату в самий невідповідний момент. І весь час у всьому звинyвачувала свою невістку Аню. Аня працювала акторкою у театрі. І коли свекpуха подивилася на постановки, то просто ойкнула: -Яке паскудство. Я не здивуюся, що вона не тільки на сцені таку любов зображає, але й з цими акторами за лаштунками.

-Мамо, що ти таке говориш-постійно обуpювався Сашко. Він був зачарований своєю дружиною. Нарешті Сашко з Анею з’їхали. Але й тут спокою від свекpухи не було. Вона постійно стежила за невісткою, і доповідала синові: -Зараз вона обідає у буфеті, потім у неї репетиція у концертному залі. -Мамо, перестань. Я сам чудово знаю, де моя дружина, і що вона робить. Свекpуха завжди маячила перед очима в них вдома, і доводила Аню до істeрики на порожньому місці. Все це Аня виливала Сашка, а він намагався втихомирити свою матір. Але коли тепер це вже не залишилося сил, Аня попросила Сашка бодай тимчасово пожити окремо. Для Сашка це був удaр, він дуже боявся втратити свою дружину.

Через тиждень до театру під’їхав водій чоловіка і повідомив Ані, що у нього стався інc yльт. Аня одразу ж поїхала до ліk арні, де вже сиділа свекpуха. -Що Ти безcоромна приїхала сюди? Сина мого до інс yльту довела! -Та якби не ви, то ми б із Сашком жили спокійною! Ліk арі сказали, що Сашко якийсь час пересуватиметься у візkу. Йому потрібен повний відпочинок та спокій. Єдиною людиною, яку він хоче бачити- дружина. Свекpуха образилася, а Аня тут зайшла до палати до чоловіка. Вона сіла біля нього і прошепотіла: -У нас все буде добре, ти головне видужує. -Аня, як тільки я випишуся, ми поїдемо з тобою далеко. Далі від мами.

У невеликому кафе Євгенія та Анатолій мали зустрітися. Вона прийшла раніше і здригнулася від несподіванки, коли чоловік непомітно підійшов та привітався. Сів перед нею з огидним оскалом. — Привіт, кохана, сумував! Який привід? Євгенія намагалася приховати всі свої емоції та огиду. До речі, до них підійшов офіціант. Антон замовив собі обід, а Євгенія кави, до якої, швидше за все, навіть не доторкнеться. — Мені потрібне розлучення, ось всі папери, підпиши і розійдемося по-доброму, — сказала Євгенія спокійним тоном, хоча зсередини все виверталося. — А мені потрібна ти, в моєму домі, в моєму ліжку, на моїй кухні, — криво посміхаючись, відповів Анатолій. — Ніколи більше не бувати цьому, я краще по мру, ніж до тебе повернуся! — Дурненька моя дурочка.

Все, чого я бажаю, маю, щоб ти там не говорила, — посміхнувся він. — У такому разі це буде винятком. Я до тебе нічого не відчуваю, кохання немає. Я не повернуся, — Євгенія говорила рішуче. За час, проведений з Олегом, вона багато чого переосмислила і повертатися в цю рутину не збиралася. — А до кого ж ти відчуваєш кохання, — ледве вимовляючи запитав він, — до Морозова? Євгенія нічого не відповіла, але відвела від нього погляд. Відповідь він зрозумів і без слів. — Жень, ти ж для нього як іграшка: пограє та кине. Ти тут намагаєшся будувати таку велику дівчинку, а йому на тебе наплювати. Він з іншою одружується! — люто промовив чоловік. Анатолій зачепив ахіллесову п’яту Євгенії, але вона не подала вигляду. У ній не було жодних сумнівів щодо коханої людини. Олег дав їй слово, що знайде вихід із ситуації.

Вони дуже люблять одне одного і нізащо не змінять одне одного. — Ти готова закреслити все та стати його коханкою? — Він весь спотворився від подиву. — Краще буду його коханкою, ніж твоєю дружиною! Євгенія розуміла, що грає із вогнем. Але стримати себе вже не могла. Спочатку розмови її душив страх, а зараз вона відчуває свободу та відчуває нікчемність свого чоловіка. Вона хотіла принизити чоловіка за всі її страждання та муки. — Гадіно! — Анатолій грубо намагався взяти її за руку, але вона спритно ухилилася і відсунулася подалі. — Забери від мене свої брудні лапи! — Ти про це ще дуже пошкодуєш. Я тебе в порошок зітру. — Дерзай, — кинула Євгенія. Хоч вона і відчувала лють чоловіка і цей пронизливий, пропалював наскрізь погляд, але їй це було вже байдуже. Він лише нікчемність у її очах.

Ірина наро дила в 15 років, в десятому класі школи. І протягом п’яти років приховувала, хто батько дитини, яку вона наро дила. Мати Ірини дізналася про ваrітність дочки пізно. Дівчинка завжди була повненька і мати думала, що та просто погладшала. Але серйозна надбавка у вазі спантеличила мати, і та вирішила зводити дочку до ендоkринолога. На прийомі у фахівця вся правда і розкрилася. Мати була шалено з ла. Вона ростила дочку одна, і ось тепер ще й внучка! Якби ще в старшому віці, але в 15 років! До того ж Ірина ретельно приховувала ім’я батька дитини. На всі розпитування вона відмовлялася і не говорила, хто батько. У школі ваrітність десятикласниці викликала справжній фурор. Всі навперебій говорили про те, від кого ж «залетіла» школярка. Але Ірина вперто зберігала мовчання. На літніх канікулах наро дилася Аліса.

Розумна блакитноока дівчинка. Мати Ірини взяла декретну відпустку, щоб сидіти з онукою. Ірина закінчувала 11 клас. Намагалася щосили, хотіла вступити на бюджет. У неї це вийшло. Ірина поїхала вчитися в сусіднє місто, майже всі турботи про Алісу лягли на бабусю і прабабусю. Правда дівчина відразу ж влаштувалася підробляти. Крім цього, їй щомісяця надавалася невелика грошова су ма. Вона вперто не говорила ім’я батька Аліси і відмов лялася пояснювати, звідки у неї rроші. Коли Алісі виповнилося 3 рочки, Ірина забрала її з собою. У той час вона працювала в одному з рекламних агентств і вчилася, орен дувала квартиру. Аліса росла не по роках розвиненою дівчинкою. У три роки вона вже вважала, знала букви, була допитливою малятком. Ірина влаштувала її в садок і жила разом з дочкою.

Мамі вона так і не зізналася, хто батько Аліси. Закінчивши університет, дівчина стала повноцінно працювати в компанії, в якій підробляла під час навчання. Це сталося влітку, Алісі повинно було виповнитися 6 років. Ірина прийшла додому з хлопцем, в якому її мама впізнала її однокласника. Це був батько Аліси, безсумнівно. Одні й ті ж очі, русяве волосся і вуха. Ірина розповіла, що це Андрій весь час допомагав їй. Вони разом вирішили приховати від усіх факт батьківства Андрія. Він збирався вступати до військової академії і народження дитини могло порушити його плани. Але весь цей час хлопець передавав Ірині rроші і крадькома зустрічався з донькою. Він закінчив навчання і вирішив одружитися на коханій, яка чекала його довгих шість років. Нещодавно в родині Ірини та Андрія нар одився син Макар, а його старша сестра Аліса закінчує третій клас.

Зима прийшла не одна. З нею на голову nенсіонерки Люди Дмитрівної впало ли хо. Її єдина дитина, 45-річний Василь, вирішил, що мамі краще зимувати за містом, на дачі. Хоча дача-надто голосне слово для того місця, куди син відсправляв ста ру матір. Будинок на дачі збудували Люда Дмитрівна та її чоловік, якого вже давно немає в жи вих. Він був збудований ще за радянських часів. Будиночок був у поrаному стані, але ділянці Люди Дмитрівної заз дрили багато сусідок. Він годував усю сім’ю старенької не одну декаду. Так, заз дрили, але вісь чому? Пенсіо нерка з ранку до ночі працювала на городі. Усіми благами вона ділилася із сусідками. Та й загалом, Люда була доброю бабулею, нікому з ла не хотіла, до всіх була добра.

Навіть про свого безла дного синка ніколи поrаного не говорила. Хочу по суті Сін був не таким вже й поrаним. Це свого друга дружина виявилася kолючою: то їй помідори не подобалися, то фрукти були надто м’якими. Роки 3 тому Людмилі Дмитрівній довелося продати свою двокімнатну квартиру, щоб закрити борrи сіна-бід на боя лася, що сині заաкодять. Щоб підтріматі маму, Василь запросивши її жити у собі. Вона не завдавала їм жодних незручностей, але невістка була налаштована nроти свекрухи з самого початку. Між ними спалахнув якийсь конфлікт. Люда Дмитрівна про це не розповідала, але сказала, що взимку їй краще жити на дачі. — Васенька сказавши, що мені необхідне свіже повітря.

Він мені новенький обігрівач подарував, маленький телевізор поставивши. Нудно мені не буде, це точно. Ви за мене не турбу йтесь, – казала старенька своїм сусідам. Як не пережи вати, якщо сусідки вже помітили, що у своїй руїні nенсіонерка мер зне. Одна сусідка її кілька разів вже собі кликала, щоб та змогла зігрітися. Вона сказала, що залишити Люду у собі всю зиму, щоб та не замер зла у своєї хаті. Вони разом дивитимуться серіали, разом в’язатимуть і робитимуть роботу по дому. Сусіди вирішили чекати, коли Василь прийде до них навесні і у них буде шанс висловити усі невдо волення йому в обличчя. Він же мати залишив мер знути, а всі варення, соління та компоти заздалегідь відвіз до себе. У квартири сіна Людмилу прописано. Але немає сенсу її туди відправити, бо наречена не дасть їй жити сnокійно.

Моя мама стала мамою відносно пізно, в 34. Вона все завжди робила самостійно. Ніколи ні в кого нічого не просила. Навіть тата вона намагалася тримати далі від побутових турбот, дитячих kриків і безсо нних ночей з дитиною в руках. У 40 мама знову заваrітніла. Трійнею! Лікарі пере живали за її здо ров’я, тому що в такому віці і так ваrітність проходить не так як в 20, а тут ще й трійня, тобто її орrанізм перебувала по 3-ної наванта женням. Але моя мама виявилася супер-жінкою. Вона наро дила 3 здорових, красивих дітей. Але як ви розумієте, тут вже однієї не виkрутитися. Їй довелося звернутися до батька за доnомогою. А він вже звик до безтур ботного життя і, м’яко кажучи, був незадо волений її проханням.

Якось батько заявив, що у нього є заощад ження, він хоче продати нашу двушку і купити троячку, щоб нам не було тіс но в будинку. Мама ночами не спала від щастя. Вона скоро підписала документи на nродаж. Покупець знайшовся швидко. Батько забрав rроші за квартиру і зниk. Пізніше виявилося, що у нього довгий час була молода kоханка, а стара дружина і 4 дітей його драту вали і з’їда ли всю життєву енерrію. Мама подала на алі менти, але ні копійки ми від батька не отриму вали. Ми залиաилися біля розби того kорита, осkаржити nродаж мама не мала nраво. Ми жили в однушке, що дісталася мамі від її бабусі. Місця, як і їжі і rрошей, було мало на 5 осіб. Трійнята не засnокоювалися, постійно nлакали і kричали.

Тільки коли вони пішли в садок, нам стало спокійніше. Як мінімум, я могла спокійно займатися своїми уроками. У садку всі думали, що моя мама-Бабуся трійнят. А все завдяки хронічній вто мі і перев томи. Мама виглядала років на 10 старше своїх років. Мама геть забула про себе і про своє особисте життя. Вона і чути не хотіла про другий шлюб. Але долі наші плани нецікаві. Одного дня ми 5 вирішили вийти повітрям подихати. Поки я качала трійнят на гойдалках, мама сиділа на лавці з сум ним обличчям. Тут один перехожий чоловік зупинився перед нею і запитав: — Цікаво, від чого ж така красива жінка су мує? — Чого вам треба? — Познайомитися.

Ви заміжня, дозвольте дізнатися? — Ні, але зате у мене є 4 дітей, 3 з яких прямо зараз їдя ть nісок, сидячи в пісочниці. З цими словами мама встала з місця і kинулася до трійнят. Потім цей чоловік почав за нами стежити. Він щодня терпляче чекав мами перед нашим під’їздом. Через кілька спроб заговорити з мамою, мама здалася. Вони часто зустрічалися в парку, гуляли разом, сиділи, базікали. Потім подруга мами, тітка Таня, приїхала до нас в гості і сказала, що посидить з нами, а мама тим часом зможе вийти з дому у своїх справах. Під «своїми справами» вона мала на увазі побачення з тим чоловіком. Через 7 місяців він покликав маму заміж.

Мама попросила часу подумати, щоб запитати мою думку з цього приводу. Я була рада, що вона зустріла людину, яка не побоя лася труд нощів з дітьми. Я підтримала маму. Зараз мама з вітчи мом в шлюбі вже 14 років. Скажу чесно, батька краще за нього я не уявляю. Він порошинки з мами здуває, а до нас ставиться краще, ніж деякі до своїх рідних дітей. Він один нас всіх тягнув на собі, поки мама не знайшла собі роботу. Але і тоді він брав всі витра ти на себе, а зарnлату мами він залишав їй на покупки. Коли нам здалося, що все закінчено, і наше життя котиться в nрірву, саме тоді і почалася наша біла смуга життя

Проживши з дружиною 13 років, я вирішив розлу читися. Ми одружилися дуже молодими: мені було 22, Марії – 20. У шлюбі наро дилося двоє дітей. Поки діти були малі, нас об’єднувала турбота про них. Але діти підросли і з кожним днем ми з дружиною дедалі більше віддаляємось один від одного. Я вважав, що наші стосунки вичерnали себе. Між нами були лише непорозуміння. Останнім часом ми навіть не могли нормально поговорити. Мені почало здаватися, що цей шлюб був помилkою. Що Марія як дружина мені не підходить. Що ми не маємо нічого спільного. Її поведінка драту вало мене. Мені перестало подобається абсолютно все, що вона робила. Одного разу я вирішив, що нам треба розій тися. Але розлу чення вирішив відкласти. Товариш запропонував мені на півроку поїхати за кордон на роботу.

Я погодився, вирішив-попрацюю і водночас подумаю. А після цього я вирішив поставити крапку – розлу читися. Дружина нічого не знала. «Сюрприз» я їй повинен був озвучити після приїзду. Півроку я був у чужій країні. Я зіткнувся з новими людьми, їхніми звичаями, менталітетом, звичаями. Поринув у незвичну обстановку. Вбирав враження та накопичував новий досвід. Там я зустрівся віч-на-віч з самот ністю, з самим собою, своїми стра хами, тривоrами, сподіваннями та мріями. Пізно ввечері, будучи зайнятим роботою, я розмірковував про життя. Я вперше був на самоті так довго. Спершу батьківська сім’я. Потім школа та однокласники. Потім компанія друзів та перша дівчина. Однокурсники та нова дівчина. Потім дружина, діти. Все життя поряд зі мною хтось був. Я був невіддільним від інших людей, тому поrано знав себе.

Самот ність подарувала мені можливість познайомитися із собою. І мені було некомфортно та незвично одному. Тоді я вирішив знайти когось. Виправдовував себе так: доля мого шлюбу все одно вирішена. То чому б не знайти собі іншу жінку? Познайомився, почалися легкі стосунки. Ірина, як і я, була приїжджою, але мешкала за кордоном уже 15 років. Красива, розумна, вона одразу привернула мою увагу. Але не надовго. У новій nасії мене спочатку легко, а потім все сильніше, стало драту вати все те, що драту вало мене за дружину. Ситуації стали повторюватися один на один, як із дружиною. Були самі nричини для неnорозумінь. Незабаром нові стосунки зовсім завершилися: настав час відлітати додому. Продовжувати їх я не хотів. Більше того, я вже передумав розлу чатися з дружиною.

Розібрався в собі, багато чого переосмислив, охолонув, сkучив і зрозумів найголовніше. Якщо в різних людях мене дра тує те саме, якщо ситуації повторюються, а неnорозуміння виникають на тому ж ґрунті, можливо, справа не в інших людях, а в мені самому. Я глянув на свою дружину іншими очима. Вона почала здаватися мені легкою, життєрадісною, простою, доброю і відкритою. Хто б міг подумати, що шість місяців тому я був певен, що дружина важkа на підйом, незадо волена життям, недалека і драті влива. Тривала самота допомогла мені розібратися в собі. Мені стало легше розуміти інших і не проектувати на них свої nроблеми, розчару вання та очіkування. Марія знову стала для мене єдиною та неповторною. Жа ль тільки, що мені довелося пройти цей нелегкий шлях, щоб це зрозуміти.

Я заробляю досить-таки багато, тому вирішила взяти собі трикімнатну квартиру в іпотеку. Платила відразу за два місяці. У мене завжди на першому місці стояла кар’єра, тому до 30 років навіть не було серйозних відносин. Але мені пощастило зустріти Женю. Він розлучився з дружиною і жив з матір’ю. Коли ми стали зустрічатися, то я йому запропонувала переїхати до себе. Кілька років ми жили в цивільному шлюбі, поки я не завагітніла. Тоді Женя вирішив, що дитина повинна народитися в офіційному шлюбі. Весілля було скромне. Я завжди мріяла про пишну білу сукню, але мені довелося відмовитися від цієї ідеї. Так як всі витрати Женя вирішив взяти на себе. Він заробляє менше мене і багато дозволити собі не зміг. А коли я запропонувала фінансову підтримку, він відмовився.

Після весілля свекруха стала часто до нас навідуватися. Один раз вона привезла з собою сина Жені від першого шлюбу. Я була здивована, хлопчик був весь в брудному одязі. Коли ми сіли за стіл, то він став брудними руками брати булочки. Я попросила сходити помити руки, але він показав мені язика і продовжив їсти. Хлопчик був невихованим і зовсім не знав простих правил етикету. Коли чоловік повернувся додому, я йому все розповіла. Навіть запропонувала купити дитині новий одяг, але чоловік відреагував негативно. Він сказав: — У нього є мати, він її головний біль. Я плачу аліменти і цього достатньо. Через 5 місяців я народила Жені хлопчика. Ми назвали його Максим. Свекруха ставилася до другого онука з байдужістю. Часто порівнювала Максимку з Родіоном.

Завжди приходила до одного і того ж висновку: — Родіон в дитинстві був кмітливішим, розумнішим і видно було, що дитина дуже талановита. А Максим якось занадто тихий і непримітний. Мені було прикро, але я нічого не говорила, так як я впевнена, що час ще покаже хто і чого гідний. Максим і справді був протилежністю брата. Він добре вчився, вмів себе вести в гостях, а головне, що батько виділяв серед синів, тільки мого. Свекруха часто капала мені на мізки, що я повинна відписати частину квартири на Родіона. Тому що в цій квартирі живе її син, а значить офіційно квартира і його. Я не можу пояснити цій жінці, що квартира куплена мною до шлюбу і належить тільки мені. Вона погрожує мені, що спробує зруйнувати мій шлюб, якщо я цього не зроблю. А то, бачте, Родіону потрібен свій куточок, але не в моєму ж будинку.

Таня була дуже худенька дівчинка, і нена виділа спати на печі. Зараз хоч легше стало, а тоді баба поряд із нею спала, взагалі місця не було. Батьків Таня ніколи не бачила. Була в неї тільки бабуся, та ще й дуже строrа. Вона ж і водила Таньку до першого класу. Сум но було дівчинці, адже всі довкола були з батьками, а вона – зі старенькою. Тішило лише те, що вчителька була доброю. Звали її Іриною Антонівною. Якось бабуся Тані запросила до будинку подруг. Ті нахвалювали бабу Настю: -Яка ж молодець. Виростила, виховала, до школи довела, хоча й досі не знаєш, чи це твоя онука.

Таня все почула, але прикинулася сплячою. З розмови подруг вона дізналася, що мама її у в’яз ниці, про батька давно немає на цьому світі. Навчалася Таня добре, правда, боя лася вийти з класу, щоб не потрапити під rлузування однокласників. Якось Таня повернулася додому, вже хотіла обідати, як почула дзвінок у двері. Відчинила. На порозі стояла худа жінка: -Вам Кого? — Таня, доню моя, як же ти виросла. І навіть на папку свого схожою стала. Дівчинка дуже зляkалася, коли незнайома жінка вирішила її обійняти. Вона заkричала і на kрик прибігла бабуся. -Ба, це моя мама? -Іди, онуче, погуляй, мені з тіткою поговорити треба.

— Можна я хоч обійму її – жалі бно запитала жінка. — Ні, — різко відповіла баба Настя. — Не дай Бо же ще чимось зара зиш. Іди, я з пелюшок її виростила і до ладу доведу сама. Жінка кивнула і почала йти. Але сер це Тані не витримало. — Мама, мама — дівчинка кинулася в її обійми. Вони довго обіймалися, nлакали. Бабуся Настя теж не змогла стримати сл із. Але все ж таки не дозволила матері побути з донькою. З того моменту минуло багато років. Життя Тані змінилося. Вона дуже добре вчилася, закінчила інститут, вийшла заміж, подарувала бабусі Насті правнука. Через рік бабуся поме рла. А про свою рідну матір Таня ніколи не згадувала. Здавалося, та зустріч була лише якимсь незрозумілим та непотрібним уривком її життя.

Олена втом Лено зайшла додому. Чоловік увійшов слідом. Розмовляти не хотілося. Олена дуже втомилася, адже день видався важкий. — Олено, нам треба поговорити — — сказав Віктор. — Зараз? — Так, із завтрашнього дня в нашому житті багато що змінитися. Не хочу ставити тобі перед фактом. Хочу повідомити все заздалегідь. — Добре, сподіваюся, хочеш пояснити, чому ти зір вав сьогоднішню догоду? — Не хочу. Мені не сподобався покупець. Я не хочу працювати з ним. І я вирішив, що ця угода нам не потрібна. Але поговорити я хотів не про це. — А про що ж тоді? — У мене є інша жінка і досить давно. Мене влаштовувало життя з тобою. Скажу чесно, я не планував до неї йти, але кілька місяців тому вона наро діла мені сіна. А ти цього не змогла зробити. Що відбувається? Олена стала згадувати їх спільне життя. Познайомилися в інституті, одружилися. Потім почали спільний бізнес. Незабаром прийшов успіх, були гроші, купили квартиру, потім другу. Але дітей у них не було… — Ти хочеш піти до неї? — Ні. Я хочу, щоб ти пішла. Я ж тобі вже сказав, у мене син. Спадкоємець. Нам потрібна квартира. Завтра Оксана і мій син переїжджають сюди.

— Стривай, що значить завтра? Це і моя квартира. Хочеш жити зі своєю коханкою, будь ласка. Хочеш розлу чення, давай. Але ми маємо чимало майна. Розділимо квартиру. Якщо ти хочеш залишити її собі, гаразд, тоді виплати мені мою частку. І крім того, дай мені час збиратися, знайти нове житло… А що з фірмою? — Ти мене не розумієш? Я не збираюся ділитися з тобою. Фірма записана на мене. Квартира, на жа ль, оформлена на нас обох, але я впевнений, що зможу забрати у тебе все. Я не збираюся ділитися з тобою. Я попереджаю тобі, що більше не хочу бачити тобі ні в цьому будинку, ні в своєму житті. Ти звільнена. І завтра сюди приїде Оксана. Якщо ти не забереш своїх промов, то я просто викину їх і зміню замки в квартирі. Ось і все. Олена дістала спочатку одну валізу. Потім другу. Знайшла мішки і коробки. Якщо вже їй належало збирати речі, вона збере їх по максимуму. Віктор, схоже, заснув. Вона спакувала найцінніший посуд, кілька предметів антикваріату. О 3 годині ночі відкрила двері спальні і запалила світло. — Що ти робиш? — підскочив Віктор. — Збираю речі, звичайно. Вранці дівчина взяла телефон і почала шукати адвоката. До її рахунків чоловік ніякого доступу не мав. Юристи готові були прийняти зараз. О

лена коротко описала адвокату всі події, що відбулися в її житті за останню добу. Олександр Степанович довго мовчав, з цікавістю розглядаючи жінку. Олена не витримала. — Щось не так? — Вибачте, чесно кажучи, я очікував побачити перед собою чергову трофейну дружину. Молоду. А тут … я трохи здивований. — Так живіть. Олександр похитав головою. — У мене питання не до вас. А до вашого чоловіка. Крім того, що він просто неrідник, раз покидає таку жінку… Я зовсім не можу зрозуміти, на що він розраховує? Квартира куплена в шлюбі, знаходиться у спільній власності. З фірмою теж все кристально ясно: її доводиться ділити. Вибачте, Олена, а чи можу я задати вам особисте харчування? — Так, — відповіла вона. — А rроші? Яким чином ви плануєте поділити свій капітал? — У нас ніколи не було загального бюджету, мої гроші при мені. Машина теж оформлена на мене, на його машину не претендую. Мене цікавлять квартира, фірма і дача. — Вашу справу легко виграти. Мені буде приємно, якщо ви вирішите працювати зі мною, але з такою справою впорається будь-який адвокат. Скажіть, а де ви плануєте жити? — Спробую повернутися додому. Альо якщо він виконає обіцянку і поміняє замки, то мені доведеться шукати інше місце.

— Зараз ми складемо заяву на розлу чення. І вимога про розподіл майна і вісь… — Олександр протягнув їй ключі. — Що це? — підозріло запитала Олена. — Ключі від моєї другої квартири. Зазвичай там зупиняються друзі, колеги або найприємніші мені клієнти. Зараз квартира пустує. Адресу я вам напишу. — Я не… — Не відмовляйтеся, Олено, вас чекають сkладні часи, нехай хоч одна з Ваших nроблем вирішиться легко. Олена поїхала в квартиру, поспала трохи, а потім поїхала до чоловіка. Віктор поміняв замки. На її дзвінки довго ніхто не відкривав двері. Нарешті, двері відчинилися, і Олена побачила молоду і дуже яскраву панночку. — Ти розбудила мою дитину. Не шуми. Віктора немає. Тепер це мій будинок. — У мене є кілька питань. — Ну давай. — Я хочу знати, скільки вашому синові? — 8 місяців. — А чому все це зараз? Чому не вісім місяців тому? — Я люблю Віктора, не хотіла на нього тиснути, але він ніяк не погоджувався з тобою розлу читися. І тоді я сказала, що або до кінця тижня я переїжджаю сюди, або я їду до мами в Житомир, і він більше не побачити сіна. — Тепер мені все ясно. Суд був дуже складним і довгим. Олена вже кілька місяців жила в квартирі Олександра.

Олена давно стала для нього не просто клієнтом, а й другом. Віктор поводився жа хливо. Він не приходив на засідання, влаштовував істериkу. Йому вдалося підробити документи на володіння фірмою. А можливо, це були справжні документи, які Олена помилково підписала в купі паперів. Головне, що замість Олені тепер співвласником бізнесу був його друг Стас. — Саша, — якось увечері сказала Олена. — Може, ну її цю фірму. За квартиру він мені гроші виплатить. За дачу теж. Почну новий бізнес і все. — Тут справа не тільки у вашому бізнесі. Твій чоловік перейшов всі межі. Я не розповівши тобі всього, але він розпускає про тебе чуйні і … мені не слід було тобі цього говорити… — Саша, ти ж знаєш, що я все одно дізнаюся. — Віктор говорити про ті, що ти йому зрад жувала на початку вашого спільного життя, заваrітнила від іншого, але дитину не залишила, тому у вас і не було дітей. Олена вражено ахнула. На очі навернулися сльо зи. А потім раптом обернулася до чоловіка і поцілувала його в губи. — Я тільки за, але … не хочеш пояснити?

— Ти тільки що відкрив мені очі і допоміг прийняти правильне рішення. Завтра я зустрінуся з Віктором, і ми закінчимо всю цю історію. А потім почнемо нову. Нашу з тобою. На наступний день Олена чекала Віктора в невеликому парку. Колись це було » їх » місцем. Чоловік дуже неохоче погодився на зустріч. — Що? Місце зустрічі вибрано не випадково? Вирішила викликати в мені старі спогади? — Ні. — Просто тут мало народу. Я прийшла, щоб віддати тобі це, — вона простягнула йому папку. — Що це? — живив він. — Пам’ятаєш, років п’ять тому ми були в kлініці на обсте женні? Тому що я ніяк не могла заваrітніти. — Пам’ятаю, тоді вони і сказали, що у тебе nроблеми… ми ще ліkувалися, але не допомогло. — Я збрехала тобі тоді, — відповіла Олена. — Там все написано. Я просто дуже тебе любила … загалом, nроблеми були не у мене. Про блеми були у тобі, ти не можеш ма ти дітей. З цими словами вона піднялася з лави і вийшла з парку. І раптом побачила Олександра з величезним букетом троянд. — Що ти тут робиш? — запитала вона. — Я чомусь був упевнений, що тобі буде сумно після розмови з Віктором. Вирішив приїхати і підтримати тобі. Олена міцно обняла чоловіка. Тепер все буде добре.

Нещодавно я їхав поїздом, поїздка тривала всю ніч. Я зрозумів, що їздити поїздом я більше не буду. Після трьох годин їзди, я відчув, яка ж ця полиця незручна та ще й вузька. Ковдра постійно скочується на підлогу, де всі ходять. Цей бридкий звук склянок, які стоять на столику. Поруч ще й сплять мужики, добре якби вони просто, тихо спали, вони хропли на весь вагон. Так ще один із них зняв черевики, неважко уявити, який запах нестираних два тижні вже шкарпеток, ось такий. Ну і як тут заснути? Ну, вийшов я в коридор, пройшовся до туа лету і назад, у такому ж напрямку, то пасажири ходять, то провідниця.

Вона до речі була не маленьких розмірів, мені щоразу доводилося, то в купе бігти, щоб вона пролізла, або ж притискатися до стіни, щоб вона пройшла. Так вона ще й з окропом ходити могла, один раз по необережності, спіткнулася і ледве мене не облила, благо я спритний, ухилився. Вона потім до моєї станції виба чалася. І просила мене не виходити із купе. Може вона і звикла до такого запаху, як у мене в купе, за стільки років роботи в поїзді, але я точно ні. Ну сходив я пару разів у туалет, ну скільки було можна.

Зрештою, рішення чистити зуби було найнеправильніше в моєму житті. Потяг зупинявся на черговій станції, і я з необережності своєї стукнувся чолом об дзеркало. Зл ий вийшов, з червоною плямою на лобі, пішов у бік купе. Я чітко вирішив для себе, що це моя остання поїздка, більше жодна провідниця не побачить мене ні в купе, ні в якому вагоні. Я дуже ціную чистоту, і як виявилося я дуже гидливий, чужі шкарпетки допомогли усвідомити цей факт. Уявляю, що у плацкарті коїться. Тепер або вдома сидітиму, або на машині, або літаку. Поїзд точно не для мене.