NEWS 1 UKR

Бабуся, що сиділа на узбіччі дороги, продавала шкарпетки та хустки. Повз проїжджали машини, але жодна з них не зупинялася. Вже почало вечеріти, але бабуся не хотіла йти — нічого не продавши. Раптом поруч із нею зупинилася величезна чорна машина, з якої вийшов чоловік років 40. У руках у нього був величезний гаманець. Чоловік підійшов до бабці і запитав: -А за якою ціною у вас хустки? -50 Але віддам за 40. -А чому так дешево? Це ж ручна робота! -Синку, мені б хоч якусь копійку. -Беру шкарпетки та хустки. Але по 50. Роздам усім колегам та знайомим. До речі, ви далеко живете? -Ні, синку. Он там, за поворотом. -Тоді я вас довезу. Темніє вже, а ліхтарів, як я бачу, нема.

Чоловік посадив бабусю на переднє сидіння, пристебнув її, увімкнув підігрів – і вони поїхали, розмовляючи по дорозі. -А де живуть ваші діти? Поїхали столицю підкорювати? -Ні, онучок. Вони на небесах, вже 20 років. Чоловіка також не стало, вдома одні фотографії. Мені вже за 80, а я досі ходжу до них на могилку щовечора. Всю ніч в’яжу шкарпетки та хустки, а вдень продаю їх тут. Поки слухав, чоловік на мить перенісся у своє дитинство. Згадав свою бабусю, яка варила йому смачну гречку – бо грошей ні на що інше не вистачало – читала йому казки, обіймала та лягала спати… -Ой, все, ми доїхали. Далі я сама. Спасибі тобі величезне… Коли вона вийшла з машини, чоловік не від’їжджав.

Він помітив, що старенька підійшла до хатини, стіни і дах якої ледь трималися рівно. Наступного ранку бабуся прокинулася від того, що хтось стукав їй у вікно. Визирнула — а там стояв той чоловік. -Ой, синку, що трапилося? Невже шкарпетки не сподобалися? -Ні, бабусю, я привіз вам дещо… Коли старенька вийшла на ґанок, чоловік підійшов до неї, тримаючи в руках кілька сумок із продуктами, ліками та теплим одягом. -Це на перший час. Сьогодні приїдуть майстри, відремонтують вам дах. А інша бригада привезе котел і встановить його. Бабуся плакала і не могла повірити своєму щастю. Тремтячими руками вона обняла чоловіка і зрозуміла, що на світі таки залишилися янголи — просто не всі вони з крилами.

Мені було дев’ять, а сестрі п’ять, коли мами не ста ло. За рік батько одружився. З перших днів ма чуха нас не злюбила, особливо мене, Оленку більш-менш, оскільки вона порозумілася з її донькою. Оленка була маленька і багато чого не розуміла. Батько весь день був на роботі та повертався додому пізно. Ми рідко його бачили, більшу частину дня ми проводили з мачухою. Я йому не сkаржився, не хотів засму чувати. Мовчки, ховаючи образу, терпів усі її зну щання. Він її любив начебто. Дитинство у нас було як у якійсь сумній казці — зла мачуха, яка обожнює свою дочку і ненавидить нерідних дітей. Її я прозвав «Злома», вкоротив «зл а мачуха».

Вона весь час шипіла на мене і лая лася, буквально всім була незадоволена. Якось, граючи з її донькою, Оленка її обра зила. Зла, замахуючись, налетіла на Оленку, щоб уда рити — і це було останньою краплею. Я встав між ними і не дав їй ударити сестру. Жінка, підібгавши губи, розлючено на мене подивилася. -Захисник знайшовся?! Марш надвір і поки весь сніг не приберете, до хати не пущу! І виштовхала нас на вулицю, не давши до ладу одягнутися. На Олені було тоненьке плаття і колготки. Я тільки-но встиг прихопити куртку. -Будь ласка, Оленка нехай залишиться, я сам вберу. Вона маленька. — Ні, вона теж поkарана, щоб знала як мою Ірку kривдити. За ніч випало дуже багато снігу, і прибрати все було неможливо. Того року зима видалася холодною.

Сніжинки, кружляючи в повітрі, продовжували лягати на землю. Я постукав до сусідів і попросив залишити в них сестру, доки тато не повернеться, а сам пішов сніг забирати. Добрі сусіди погодилися прийняти малу. Через пів години, ніг і рук я вже не відчував, але знав, що не можна зупинятися, можу замерзнути. Пальці на руках і ногах помітно посиніли. Раптом я послизнувся і впав. Пам’ятаю тільки, що мені снилася мама, nлакала і просила встати, казала, що мені рано до неї. Я зрозумів, що дуже за нею сумую. Отямився вже в ліkарні. Мене тато знайшов, я не замерз, бо мене собака наша зігрівала. Коли повернувся додому, Злами не було, батько її виrнав. Батько зрозумів, що ми краще потурбуємося про себе. Мачуха нам не стане рідною і нас не полюбить. Він вибрав своїх дітей.

Взагалі, я завжди був людиною спокійною і завжди вмів уникнути різних суперечок дипломатичним шляхом, особливо якщо ця суперечка ведеться з рідною мені людиною. Але і мені це може набри днути. Під вогонь моєї люті найчастіше потрапляє теща через свого характеру. А вся справа в тому, що, коли їй виповнилося 80 років, в ній прокинулося несподіване бажання піклуватися про всіх нас, незалежно від наших бажань. Коли наші дітки ще були зовсім маленькими, ми часто збирали всіх разом і возили в село, до наших старих,

де вони мали можливість побавитися на природі, а бабусі з дідами – подбати і пограти з онуками, поки ті були поруч. Діти швидко виросли, деякі зараз навчаються в старших класах, інші-студенти, і в село більше ніхто не заглядає, а якщо і буває таке, то проти їх волі, на наш примус. З цієї причини можна і зрозуміти тещу, їй просто не вистачає спілкування з рідними, але необов’язково ж нам так набридати своєю увагою і турботою… Теща вирішила проїхатися по домівках всіх дітей, від старшої дочки, до молодшої, яка і є, власне, моя дружина.

Після 5 місяців співжиття зі старшою, її дочка особисто відвезла її назад в село, через що на неї відразу накинулися сестри, мовляв, як так з рідною матір’ю можна чинити, і тоді та вирішила відвезти матір до іншої сестри. Після 2 місяців і та втомилася від неї, і ось, нарешті, прийшла наша черга. Теща, під егідою турботи і уроків життя, командувала нами, чіплялася до кожної дрібниці і коментувала кожен наш крок. Так ми теж протягнули всього 2 місяці, після чого відправили її додому, в село. Я розумію, що їй не вистачає спілкування з рідними, але не потрібно було бути такою настирливою тоді.

Христя тільки прозакінчила університет, за фахом вона дизайнер одягу, і першим ділом вона тимчасово почала працювати в магазині одягу, як консультант. Покупців було чимало, але і якимось відомим чи брендовим цей магазин не можна було назвати. Одного вечора в магазин, за 2 години до закриття зайшла одна жінка, років 50. Вона довго щось вибирала, а Христина вирішила підійти незважаючи на те, що інша консультантка магазину, подруга Христини, передбачила, що вона нічого не купить. Жінка розповіла, що у неї скоро ювілей, і їй треба вибрати щось відповідне для її віку — не дуже новомодне, щось просте, але в той же час і элегантне.

У підсумку вона вибрала одне зелене плаття зі смужками, дізналася ціну, і покинула магазин. На наступний день вона прийшла в той же час, от тільки на цей раз із сином. Син був красенем ще тим, широкоплечий, із-за свого росту дивився на всіх з висока, і дуже гарними небесно-блакитними очима, схованими за окулярами, чарував дівчат. Христина соромилася навіть дивитися на нього, а він, навпаки, пильно дивився на Христину, від чого та червоніла на очах… На наступний день, після закриття магазину, перед дверима в сам магазин, стояв і когось чекав той самий хлопець.

Виявилося, він чекав не просто кого-то, а саме нашу Христину. — Я подумав, що небезпечно такій гарній дівчині одній додому йти, от і вирішив провести, — сказав він, так само пронизливо дивлячись у вічі Христі. Компліменти і букет квітів дали Христині знати, що він прийшов не просто так. Їх зустрічі стали відбуватися все частіше і частіше. І незабаром пара вже й не приховувала своє кохання один до одного. Якщо б хтось сказав Христині рік тому, що на цій нікчемній роботі вона знайде любов всього свого життя, то вона б і не повірила ні за що.

У сімнадцять років наша дочка Валерія оголосила мені із дружиною, що збирається жити з хлопцем. Мовляв, кохання у них неземне, і вони відчувають, що готові створити сім’ю. Я тоді здивувався від такої заяви: -А жити ви де збираєтеся? – поцікавився я. -Як де? В нашому домі. -Ага, звісно, приїхали. Люба моя, якщо ти вважаєш, що достатньо доросла для того, щоб створити сім’ю і жити з хлопцем, тоді ти достатньо доросла, щоб забезпечити себе та свою сім’ю.

До речі, ти навіть не спромоглася нас познайомити зі своїм молодим чоловіком, а зараз заявляєш, що будеш тут з ним жити. -Тату, Вадим дуже хороший. Він навчається в університеті. Він старший за мене на п’ять років. Ти не дозволяєш нам сюди переїхати? -Рад за нього. Ні, рекомендую знайти роботу та винайняти квартиру. Мені здавалося, що дочка передумає і зрозуміє, що спочатку має сенс здобути освіту і трохи встати на ноги, але ні. За тиждень Валерія зібрала речі та оголосила, що їде жити з Вадимом до його батьків.

Ми з дружиною не стали її утримувати. -Тату, а гроші на витрати мені даватимете? -Ні, ти ж вже доросла і зібралася жити з хлопцем. Валерія похмуро кивнула і пішла. Її не було місяць. Вона дзвонила іноді, але подробицями свого «сімейного» життя не ділилася. Говорила тільки, що все чудово. Але моє серце не дарма підказувало, що скоро вона повернеться. Вона повернулася засмучена, виба чилася перед нами, що пішла. Вадим сам не працював, а його батьки були зовсім не налаштовані її утримувати. Коли вони з Вадимом посва рилися, він виставив її з дому. Ось такі справи.

Я заміжня. Відносини у мене із чоловіком прекрасні. Підтримуємо, любимо одне одного. Але сьогодні це було щось із чимось. Я в աоці. Ми маємо сина, йому зараз півроку. Нещодавно в нього зуби полізли. Ми навіть ліkаря викликали, сильно nереживаємо за сина. Дитина вере дує, nлаче, у нього часто темnература. Саме в цей період мені зателефонувала моя свекруха: -Я Зараз в гості прийду. Давно онука не бачила, пограю. Вдома ви? -Виба чте, Лідія Миколаївно. Але у Альошки температура, у нього зубки лізуть.

Давайте іншим разом. -Так, ти хто така так зі мною розмовляти? Я не до тебе їду, а до свого онука. Ну, я не витримала і сказала, що це не її сина будинок, а мій. -Взагалі це мої батьки подарували нам квартиру. Зробили нам ще ремонт, і після весілля ми заїхали до неї. І я є власницею. Куди ця жінка лізе своїми руками, не розумію? Вона за цей час нам нічого не подарувала. Онук від неї навіть іграшку ніколи не отримував, а навіщо йому? “Він все одно нічого не розуміє”. Свекруха досі працює та отримує ще й nенсію.

Але постійно кудись відкладає. Вона дуже обра зилася на мене, кинула трубку. Одразу після розмови вона зателефонувала до сина, посkаржилася. Виявилося, що я поrана невістка, rрублю їй. Чоловік завжди був на моєму боці. Але не цього разу. Він обурився моєю фразою. Шлюб, отже, все спільне. Якщо чесно, мені не сподобалося. Якого біса взагалі? Ні мати його, ні він не вклали ні копійки в мою квартиру. Прийшли на все готове, а тепер це і їхня квартира теж. Може, я не права, але про що вони взагалі? Коли цей шлюб поєднував майно, нажите до розпису.

Оскільки він був нашою єдиною дитиною, ми з чоловіком постійно відчували до нього трепет. П’ять років тому він одружився з Олею, дуже милою дівчиною. Я дозволила їм оселитися в квартирі, що дісталася мені у спадок від матері, яку ми спочатку знімали. Вибір сина мене порадував, тому що ми з невісткою швидко знайшли схожі теми для обговорення, одним словом, наші стосунки покращали. Через півтора роки після весілля Оля наро дила близнюків, двох чарівних діточок. І тепер я була щасливою бабусею, але це щастя тривало недовго. Невістка стала часто говорити мені, що чоловік охолов до неї і став поводитись дивно. Я не сприймала її висловлювання всерйоз, про що зараз шкодую. Через деякий час усе стало зрозумілим. Вадим безнадійно закохався в іншу жінку, і після 5 років шлюбу вони з Олею вирішили розлу читися.

Незважаючи на те, що для невістки це був величезний удар, вона прийняла його без сkандалів та істериk, можливо, тому що була морально готова до цього. Іра залишилася жити на моїй території з дітьми, а Вадим зібрав свої речі та переїхав до своєї нової дівчини. Розуміючи, що справа йде до розлучення, я не стала поrіршувати проблему і промовчала у зв’язку з пошуком Олею нового житла. Пізніше я дізналася, що моя невістка не збиралася переїжджати. На мою думку, якщо стосунки мого сина з його дружиною не склалися і вони розлу чилися, вона не може просто так оселитися на моїй території. І в неї є батьки, то чому б їм не допомогти своїй дочці з онуками житлом? Я не мав іншого джерела доходу, крім пенсії, тому я зважилася на серйозну розмову з нею, бо хотіла знову здавати свою квартиру.

Я повідомила їй, що має два місяці на пошук нової квартири, і запропонувала допомогу в переїзді. Оля заявила, що ніколи не думала про переїзд, тому що її дівчатка відвідують дитячий садок, розташований неподалік. На її зітханні я зрозуміла, як незадоволена моя невістка. Я очікувала, що Оля поспівчває мені. Після нашої розмови з невісткою минуло два місяці. Вона переїхала з дітьми жити до своїх батьків, і з того часу ми не бачилися. Я зв’язувався з нею кілька разів, але вона не відповідала, і заблокувала мій номер телефону. Я думала зв’язатися з нею через Вадима, але вони припинили стосунки і лише обговорюють аліменти. Я думаю про подорож до онуків, тому що дуже сумую за ними і хочу підтримувати з ними контакт, але щось мене утримує. Я розгублений, що робити. Чи могли б ви підказати, що мені робити?

Ігор із дружиною повечеряли і зібралися вже лягати спати, коли на телефон Ігоря надійшло повідомлення. Телефон лежав поруч із дружиною, тому він запитав її: -Олена, подивися, що там? Коли Олена взяла до рук телефон, її брови здивовано піднялися. -Це твій брат пише, просить тебе приїхати на свої поминки, завтра … Ігор забрав у дружини телефон, сам перечитав повідомлення. -Напевно це все його дурні жарти! Женя подивилася на Ігоря схвильовано; -А раптом він себе погано почуває? Давай з’їздимо. Скільки ви не бачилися? Три роки? Із братом у Ігоря стосунки були натягнутими. З самого дитинства ніяк не могли порозумітися, бо були занадто різними. Дружина таки вмовила його поїхати. Брат вів дивний спосіб життя.

П’ять років тому не стало його дружини внаслідок пожежі, після чого Антон подався до аскетів. Жив на самому краю села і ні з ким практично не спілкувався. Ігор вважав брата диваком. Коли вони під’їхали до його будинку, помітили, що подвір’я сильно заросло. Антон сидів на ганку і виглядав не дуже добре. -Привіт, брате, що це за жарти, ти такі жартуєш? – почав Ігор. Антон підвів на нього погляд. -Погано мені, відчуваю, що недовго залишилося, хотів побачити тебе перед кінцем. Ігор сів поруч, йому стало шкода брата, вперше за багато років він обійняв його. Потім Олена накрила на стіл, вони пили чай і розмовляли, вирішили надвечір, що переночують у селі. Тієї ночі Антона не ста ло. Він у якийсь спосіб знав, що саме цього дня поkине цей світ.

Таня з донькою поїхали в село, щоб відвідати бабусю з дідусем. Батьки Тані жили в сорока кілометрах від міста. По дорозі на зворотному шляху донька в машині задрімала. Саші було всього 7 років. Вона тоді тільки готувалася стати ученицею. Коли вони під’їхали до будинку, Таня розбудила доньку. Тільки квартира зустріла незвичною тишею. -Тату, ми вже вдома! — крикнула Саша, але ніхто не відгукнувся. Таня заглянула в кімнату і побачила, що вона знаходиться в страшному безладді. На столі лежала записка, де чоловік писав, що покохав іншу і пішов. Варто було Тані прочитати її, як на очі набігли сльо зи.

Донька розrубилася: — Мамо, що сталося? А де тато? — Нічого не сталося, все в порядку. Вчинок чоловіка сильно поранив Тетяну, вона намагалася тримати себе в руках заради доньки. Після його відходу вони зовсім не бачилися. Таня так і не подала на розлу чення. Можливо, десь глибоко в душі, вона ще на щось сподівалася і все ще любила свого чоловіка. Але думка про нього викликала біль в душі, жінка ніяк не могла пробачити зра ду. Але одного разу їй зателефонувала близька подруга.

-Тань, бачила твого чоловіка недавно. Він виглядав жа хливо! Його друг розповів мені про його діаrноз, як він зараз? Тєтяна розгубилася, вона не знала про те, що чоловік хворий. Вона відразу ж зателефонувала його друзям і дізналася адресу ліkарні. Пізніше з’ясувалося, що чоловік збре хав про іншу жінку, щоб відгородити Таню від необхідності бути присутнєю в процесі ліkування, яке могло і не дати результатів. Побачивши чоловіка, Таня розплакалася. -Який же ти дурень. Такі складності ми повинні переживати разом! На щастя, чоловік одужав.

Єві мало хто подобався, але Олег зміг зачарувати її. Коли вони стали зустрічати, дівчина помітила в ньому дива. Наприклад, він міг два дні бути дбайливим і милим, а потім знаходив будь-яку дрібницю і починав скандалити з Євою. Та так, що дівчині доводилося, зрештою, вибачаться. За кілька місяців вони зняли квартиру на двох. Олег майже кожен день лаяв Єву. То вона не так випрає речі, то приготує те, що він не їсть. Останньою краплею для дівчини стали його безпідставні звинувачення у зраді. Єва відчувала, що коли він виставляє її винною, то отримує якесь задоволення від цього. На цей раз він вирішив, що змусить Єву валятися в ногах. Він прийшов додому,

коли Єва готувала вечерю. — Ну, розповідай, з ким ти сьогодні вешталася? — Що за тон, Олеже? Я сьогодні весь день була вдома. — Брехня. Вирішила роги мені наставити, так? Швидко відповідай. — Олег ти у своєму розумі. Я вдома цілий день була. — Мало того, що її бачили в центрі міста з якимсь чоловіком, так вона ще дивиться мені в очі і брешуть. Він, напевно, заробляє більше за мене, раз наважилася на зраду. Чи ти мені завжди зраджувала? Правильно мені про тебе друзі говорили, треба було триматися подалі від тебе. — Припини мене ображати. Я тебе не зраджую. Де докази, що ця дівчина в центрі була я, га? Олег побачив, що Єва мовчати не збирається.

Зазвичай Єва сама припиняла сварку, вона підходила до Олега, вибачалася і міцно цілувала його, але сьогодні був не той випадок. Хлопець відчинив двері і випровадив подругу в одних капцях у під’їзд. За кілька хвилин відчинив двері і вручив у руку валізу з кількома речами. Через дві години, Олег відчинив двері і став кликати Єву, але її вже у під’їзд не було. Вона замовила таксі та поїхала до подруги. Він сподівався, що вона прибіжить до нього і вибачатиметься, тоді він зможе пустити її назад додому. Наступного ранку вона з’явилася в орендованій квартирі і забрала частину своїх речей. Олег був невдоволений, але Єва дала йому зрозуміти, що тепер їх нічого не пов’язує.