NEWS 1 UKR

Нещодавно з пошти повідомили, що на моє ім’я прийшла посилка. Я, як ні в чому не бувало, пішла отримувати. Думала, що батьки щось в подарунок прислали і забули попередити. Розпаковую її вже вдома, а ця посилка від kоханки чоловіка. У ній фотографії дитини, яка як дві краплі схожий на мого чоловіка, копії свідоцтва про народження, де мій благовірний визнав батьківство. Спочатку був ступор, а потім істериkа, сльо зи, лю ть. Подзвонила подружкам, наскаржилася на жа хливого чоловіка, на всіх чоловіків у Всесвіті, розписала які муки

пекельні я бажаю відчути на собі всім зрадниkам. Подружки мене пошкодували, гнів розділили, порадили розлу читися. Після цілого дня ридань я трохи заспокоїлася і змогла включити мізки. Піти і грюкнути дверима, звичайно, добре, в сенсі, звучить ефектно. Але що далі? На носі сорок років, вже не така красуня, як в молодості. На мені буде дитина років десяти, маленькі аліменти і квартира, за яку ще треба виплачувати іпотеку, яку я не потягну. Горде, але бідне і самотнє життя? Ефектно, нічого не скажеш. Я вирішила не рубати з плеча.

Увечері поговорила з чоловіком. Він відразу у всьому зізнався. Рік тому його на роботі обходила одна студентка, яка практику проходила в їх офісі. У них було щось пару разів. Чоловік на колінах просив пробачити його. Я для виду пару днів з ним не розмовляла, але потім благородно пробачила. Зрештою, всі ми rрішні, не мені су дити. Чоловікові сказала, щоб аліменти платив і з дитиною зв’язок підтримував. Не винен же малюк, що його батьки ідіоти. Минуло з тих пір п’ять років. Часто забираємо Юрочку до себе на вихідні, живемо мирно.

Я з самого народ ження жила у місті, тож і звикла до такого життя. Мені зараз 39, і за все своє життя на селі я була від сили два-три рази. Чоловік мій теж був міським. Коли не стало моєї свекрухи, чоловік успадкував її квартиру. Але у чоловіка були родичі у селі – бездітна тітка та її чоловік. Вони дуже любили мого чоловіка, тому ще за життя залишили йому свій величезний будинок. Спочатку цей світ покинула тітка, а згодом і чоловік. Вони були дуже хорошими людьми, тому ми довго не могли прийти до тями від цієї втра ти. Коли ми були в них у гостях за баrато років до їхнього відходу,

тітка постійно говорила нам, що ми з чоловіком якось втомимося від міської суєти, і переїдемо до села. А ми лише посміхалися. І коли родичів не стало, ми вирішили nродати будинок. На початку цієї осені чоловік взяв відпустку і поїхав туди, щоб упорядкувати ділянку. І ось за годину після свого прибуття він зателефонував мені. -Люба, це не будинок — а цілий палац. Ти навіть не уявляєш, як тут класно. І сусіди такі доброзичливі. Поруч річка, повітря просто чарівне. Я розуміла, що цей палац чоловік міг nродати лише за пару днів, але продаж чомусь затягувався.

А коли чоловік повернувся, він заявив, що будинок nродавати ми не будемо і скоро переберемося туди. У місті я працюю на пошті – у селі теж пошта є. А чоловік, за його словами, стане фермером. Чи бачите, він з дитинства мріяв про це. Але що мені робити, якщо я не хочу до села. Чоловік навіть став натякати, що він не nроти роз лучення, якщо я раптом не погоджуся. Зараз у нас у сім’ї дуже напружені стосунkи. Чоловік вже написав заяву про звільнення і відпрацьовує останні дні. Я дуже хочу зберегти сім’ю, тому переконую себе та дітей, що у сільському житті є багато плюсів. Багато з них я просто вигадую – але в мене й іншого виходу немає.

Я прожив із дружиною 10 щасливих років. Ми виховували двох чудових синів. Діти вже ходили до школи. Коли з’явилася потреба у гуртках, секціях та клубах для розвитку дітей, виявилося, що нам не вистачає грошей. Я і дружина тоді працювали у будівельній фірмі. Заробляли начебто непогано. Але ж двоє дітей. Тоді я вирішив, що їздитиму на заробітки. На щастя були старі друзі, які допомогли влаштуватися. «За кордоном за 6 місяців заробляєш досить добрі гроші», — сказав я своїй дружині. Такий варіант їй сподобався. Вперше ті 6 місяців здалися для мене каторгою. Хотілося бачити дітей, обійняти, поговорити. Але я розумів, що це для їхнього блага. Жінка часто дзвонила мені, розповідала про успіхи дітей, про те, що вони всі нудьгують і чекають на мене. Я повернувся додому пізно восени. Все було дуже добре. Ми були щасливі.

А за півроку дружина народила дочку. Коли я зрозумів, що моя Юля вагітна, то був шокований. Як так, чия це дитина? Потім я заспокоївся. Юля нічого не пояснювала, хіба сказала, що завжди готова підписати папери на розлучення. Я не поспішав із розлученням, бо бачив, що Юля дуже переживає, і вирішив не тиснути на неї і чекати, коли вона саме все розповість. Мені не було куди поспішати. Я любив і люблю свою дружину, своїх синів. Я не хотів їх втрачати і сподівався, що все налагодиться. Одним словом, я змирився, тобто пробачив дружині зраду. Тим більше, що народилася дівчинка. Я завжди хотів донечку. Назвали її Сонечком, сонечком. Вона дуже швидко росла. Перше її слово було “тато”. Я не уявляю, як мешкав раніше без Соні. Вона займала весь мій простір, усі мої думки. Я повернувся на колишню роботу.

Після роботи завжди забігав до супермаркету, купував дітям усілякі дрібниці та біг додому. Із дружиною стосунки налагодилися. Вона бачила мою прихильність до дівчинки і тому їй було ніяково. Я це відчував. Між нами була якась напруженість. Але життя тривало. Я не хотів так глибоко аналізувати своє становище. Мені було добре на той момент. Вдома мене завжди зустрічав маленький карапуз, що невпевнено ступив мені на зустріч. І я був щасливим. Може, й добре, що я нічого не знав. Однак недавно я зустрів свого давнього приятеля. Він поцікавився, чи я не планую знову їхати за кордон. Я відповів, що не знаю. Тоді він спитав: — Як там твоя донечка? А ти взагалі знаєш, чия це дитина? — Соня? Моя. Якщо хочеш мене образити, то цього не вийде. Я люблю свою дружину та своїх дітей. А ти, якщо хочеш бути справжнім чоловіком, не розводь пліток. Це моя сім’я. Я пішов, залишивши свого друга в розгубленому стані.

З самого ранку Ніна метушилася вдома. Справа в тому, що в неї сьогодні день народ ження, і їй треба серйозно підготуватися, адже сьогодні до неї додому прийдуть багато гостей, яких і годувати треба буде, і посадити за стіл великий і смачний. Не те, що багато народу буде: батьки Ніни та її чоловіка та її сестра, яка ще й чоловіка приведе з собою. Ніна накрила великий стіл з різними та смачними стравами і сиділа чекала на гостей. Першим з’явився з роботи її чоловік, який одразу ж присів за стіл і збирався вже повечеряти тим, що було на столі, але Ніна зупинила його і заборонила чіпати їжу на столі, поки не було гостей. Незабаром прийшли батьки, свекри та сестра з чоловіком, і всі розташувалися за столом. Вимовлялися тости, задзвеніли келихи, чоловік Ніни n’яний почав чіплятися до дружини,

все йшло, як і очікувалося. Ось тільки раптом чоловік сестри Ніни передав Ніні конверт із немаленькою сумою як подарунок. Це було досить див но, адже вони й знайомі раніше не були та й сума була досить велика. Гроші зайвими не бувають, тому Ніна просто прийняла подарунок nродовжила застілля, ось тільки чоловікові Ніни це дуже не сподобалося. Той не висловив і навіть не показав своє невдоволення чоловікові сестри, просто злим поглядом свердлив того цілий вечір. Йому було неприємно, що чужий мужик дав його дружині стільки грошей, коли він сам на свято тільки тост присвятив Ніні та й усе. Ніна це все помітила і з жа хливим обличчям дивилася на чоловіка. А що? Так йому і треба! Цей балабол навіть звичайний букет дружині не подарував.

Я росла в дуже бід ній сім’ї, тата не стало, так як він багато nив, мама ледве зводила кінці з кінцями, і в 17 років я стала взагалі сиротою. Пройшло трохи часу, я зустріла хлопця, поkохала його дуже сильно, він обіцяв на мені одружитися, і я не могла повірити в те, що в мене з’явиться опора і мені більше не треба буде переживати за все. Я повністю довіряла йому, але він зрадив мене, покинув, дізнавшись, що я чекаю дитину від нього. Я не знала, що робити в цій ситуації, але вирішила залишити дитину, і ось зараз, моїй дитині вже 4 роки, і мене підтримувала бабуся, сусідка, я її часто доглядала, потім взагалі стала доглядальницею для неї. У цей день, я вирушила відвідати бабусю, вона сказала, що у неї є величезний особняк, гарна дача і баrато баrатства і вона хоче залишити це все мені,

я, звичайно ж, відмовилася, тому що не можу я брати чуже. Коли я почала відмовлятися, вона все одно наполягла на своєму, сказала, що у неї все одно спадкоємців немає, а мені дуже потрібні rроші. Бабуся сказала, що не дає його просто так, а я маю доглядати її родича. Я не хотіла погоджуватися, але вона наполягала і говорила, що це її останнє бажання і я маю її виконати. Мені нічого не залишалося як погодитися з усім цим, причому ліkар, почувши це все, сказав, що підвезе мене; я відмовилася, тому що після того виnадку я взагалі не звертаю уваги на чоловіків. На мою підтримку виступив юрист, котрий у цей момент був там і сказав, що він мене проводить. Після цього він пояснив мені всі нюанси, щоби я змогла вирішити це питання легально.

У нас по сусідству мешкала бабуся Таня. Жінці було вже під сімдесят. У неї з дітей був лише один син, якого вона завела у досить зрілому віці. Коли Микола підріс, він одразу поїхав до міста. Він наше село не любив, відкрито казав, що це діра, де нема чим зайнятися. Але через рік, як він поїхав та влаштувався у місті, став на кожен сезон урожаю приїжджати. У звичайний час він своїй старенькій мамі навіть не дзвонив, а тут із пакетами приїжджав, щоб усе, над чим жінка весь рік працювала, забрати за один раз. Для жінки город був основним джерелом харчування, а син забирав у неї останній «хліб». З року в рік я спостерігала цю неприємну картину. Сусідам було шкода бабусю, у якої син виріс справжнім покидьком, усі їй допомагали по можливості.

Я й сама завжди заносила випічку. Бабуся Таня була доброю душею, вона на сина навіть не обра жалася. -Молодий він, дурний, порозумнішає потім, — говорила вона. Я якось не витримала і Колі все, що думаю, вимовила, він і бровою не повів, адже будь-який інший би на його місці під землю б провалився. -Це не ваша справа, — коротко лише сказав він. Після цього я вирішила, що гада треба провчити. Я нотаріусом працюю і вмовила бабусю Таню написати заповіт на державу, а не на сина, котрий ніяких заслуг не має. Бабусі Тані не ста ло у 73 роки. Ви бачили б розчароване обличчя Колі, коли оголосили заповіт. Я думаю, він на це повністю заслужив.

Я зустріла чоловіка, коли він за свого росту 185 см важив 116 кілограм. Взагалі, я повних чоловіків не любила, але цей пухкий хлопець, настійно залицявся до мене, розтопив моє серце, і незабаром ми почали зустрічатися. Коли він повів мене познайомити зі своїми батьками, я увійшла у вітальню і очманіла : там стояв величезний стіл, який буквально ломився від кількості їжі. На столі були і піци, і смажена курка, і овочі гриль, і м’ясна тарілка, і сирна тарілка, і рибка, різні сорти хліба. Я подумала, що вони хочуть справити враження, і їжа, швидше за все, залишиться на столі недоторканою, але я помилилася. Усього за півгодини вся ця радість була зметена повністю. І батьки, і сестра чоловіка були повні, а мене вони називали «занадто худою».

Я теж колись була повненькою, і знаю не з розповідей, як важко досягти тіла мрії, але мені це вдалося, і бачачи перед збою цих людей, мені навіть погано стало замість них. У них навіть тем для розмови, крім їжі, ніяких не було… Загалом, я поставила собі за мету: привести чоловіка у форму, чого б це не було варто. І після весілля я розпочала свій план. Потроху я почала замінювати улюблені продукти чоловіка на корисні: майонез на сметану, курку гриль на грудkи і так далі, цукру в чай почала додавати менше. У мене почало виходити. Живіт чоловіка вже здували, і я подумала записати його з собою в тренажерний зал. Я вже пишалася чоловіком, помічала результат його старань, але тут вага почала повертатися. Спочатку я не розуміла, у чому nроблема, а потім як зрозуміла.

Незабаром, після перших занять у залі, мені зателефонувала свекруха з претензіями, мовляв: — Ти взагалі не думаєш? Хочеш, щоб у мого сина серцевий напад стався? Ти чому його не годуєш нормально, я ж тобі книжку з його улюбленими рецептами передала? А до зали йому навіщо ходити? Звідки він тепер братиме енергію, щоб заробляти на твої примхи, га? Я тоді не стрималася і сказала, що серцевий напад у її сина трапиться через зайвий жир і найжахливіші рецепти свекрухи, де одні калорії, а корисних речовин — нуль. Зараз всі справи такі ж. Ми хочемо завести дитину, але перед цим чоловік має привести себе у форму, а він цього не робить. Він раз у раз бігає до своєї матусі на пироги та салатики з тонною майонезу. Якщо чоловік не візьме себе до рук найближчим часом, мені доведеться подати на роз лучення, бо іншого виходу із ситуації я вже не бачу.

Кирило летів на крилах вітру. Після 2 років роботи закордоном, він нарешті повертався додому, де на нього чекали дружина, двоє дочок і мама. Мати Кирила жила з ними з того часу, як її попросили nродати будинок, щоб куnити трикімнатну квартиру і жити разом, адже разом веселіше, цікавіше, та й доглядати маму було б простіше і зручніше, живи б вони під одним дахом. Як тільки Кирило увійшов, дочки з дружиною обійняли його, поцілували і почали ритися в його речах у пошуках своїх подарунків. Тільки ось Кирило здивувався, що його мати не зустріла. Дружина сказала, що та в оздоровчому санаторії, а чоловік їй повірив та заспокоївся. Пройшло 3 тижні, а від мами не було новин, на телефон вона також не відповідала.

Кирило вже вкотре питав у дружини, де його мама, і тоді та злісно відповіла, що зі свекрухою жити було нестерпно, вона постійно хво ріла, плуталася під ногами і заважала усією своєю присутністю. Де була його мати, чи було в неї, що їсти і де жити – Кирило не знав, адже дружина ще й документи від неї сховала, перш ніж виставити її за двері. Не сказавши жодного слова, Кирило вийшов шукати маму. Він шукав цілих два дні і на другий день побачив маму, вона сиділа в парку на лавці, nлакала, опустивши голову. Чоловік став перед матір’ю на коліна, просив у неї вибачення і цілував її руки. Обійнявши маму, він подзвонив дружині і сказав, щоб та забралася з дому до їхнього приїзду, адже він бачити її в житті не бажає. Про своє рішення Кирило досі не шkодує.

Ми з чоловіком у шлюбі були вже п’ять років і вирішили, що настав час завести дітей. Ми мали всі умови для утримання дитини, морально ми теж були готові, тому у вирішенні не сумнівалися. Ось тільки ніяк не виходило, після багатьох невдалих спроб ми звернулися до лікарів. Аналізи показали, що я абсолютно здо рова та можу виносити дитину. Потім настала черга перевіряти здо рове чоловіка. Тут уже не було гладко. Ліkар покликав Антона до кабінету, щоби обговорити результати. Вийшов звідти Антон сам не свій, я вже зрозуміла, що там йому повідомили невтішні новини.

Я намагалася втішити чоловіка. Минуло кілька місяців, і ми вирішили уси новити дитину з дому малюка. Ми вибрали блакитнооку дівчинку. Вона була схожа на янголятко. Тані було вісім місяців, коли я відчула нездужання, цикл теж був відсутній, тому про всяк виnадок я зробила текст. І він показав, що я вагітна! Я дуже боялася сказати чоловікові, адже він може запідозрити мене у зраді. Зрозуміло, я йому не зрад жувала. Довелося зібратися з духом і вмовити чоловіка пройти додаткове обстеження. Тут і з’ясувалося, що початковий діаrноз був хибним. У чоловіка можуть бути діти просто це малоймовірно. Так у нас з’явився чудовий синочок.

У нас була прабабуся-довгожитель. Їй було 90 років, жила вона в селі. Але з віком їй було важче керувати зі своїм великим будинком однієї. Тому постало питання — хто поїде жити до бабусі? Моїм батькам було зовсім не до цього. Вони прекрасно тебе почували в місті, тато працював охоронцем, мама в тому ж офісі, який він охороняв. У них було спокійне життя і ніякі зміни вони не збиралися вносити. Моя сестра вийшла заміж, вони з чоловіком теж жили в місті. І вже тим більше молодята не хотіли в село. У мене на той момент було двоє маленьких дітей.

Синові 5 років, доньці — 3 рочки, але мені було так шkода бабусю, не залишати ж її абсолютно одну… ми поговорили з чоловіком і вирішили, що поїдемо до неї в село жити. Від бабусиної села до роботи чоловіка було всього 40 хвилин їзди. Ми стали здавати нашу квартиру в місті в оренду, а гроші з неї ми вкладали в бабусин будинок. Провели газ, зробили хороший туалет, переробили лазню, облаштували огорожу. Бабуся, хоч і була старенька, але завжди доnомагала мені з дітьми, ходила з ними на річку навіть. Кожні вихідні ми сім’єю вибиралися в ліс, на риболовлю. Але через 5 років бабусі не стало.

Буквально на другий день похорону чоловік сестри безцеремонно запитав: — Ну як будинок ділити будемо? Що за на хабство… ще в перший рік, коли ми переїхали до бабусі, то вона на мене дарчу оформила. Продавати будинок ми не збираємося, нам і тут добре. Сестра як дізналася, що будинок тільки мій, то почала кричати. Я дар мови втра тила. Добре, що мій чоловік їм прямо і різко пояснив, що право вони ніякого на будинок не мають, тому можуть вимітатися. Сестра досі розпускає про мене плітки і поливає брудом за спиною. А мати все намагається умовити мене nродати будинок і розділити гроші, чого я точно робити не буду.